Інженерна освіта - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інженерна освіта

ІНЖЕНЕ́РНА ОСВІ́ТА – різновид професійної освіти, що забезпечує підготовку фахівців з різних галузей інженерії. Поняття цивіл. інж. виникло в 16 ст. у Голландії (стосувалося будівельників мостів та доріг), згодом його почали використовувати в Англії та ін. країнах Європи. Фахові знання цивіл. інж. мали охоплювати усі тех. галузі. Перші навч. заклади для підготовки інж. створ. у 17 ст. в Данії, у 18 ст. – у Великій Британії, Франції, Німеччині, Австрії, Росії. У С.-Петербурзі відкрито Гірн. уч-ще (1773), прирівнюване до академії, Ін-т інж. шляхів сполучення (1809), Уч-ще цивіл. інж. (1832, від 1882 – Ін-т), Інж. академію (1855). Від 19 ст. почали розрізняти інж.-практиків, профес. інж., які мали кваліфікацію техніка, і дипломованих інж. з вищою тех. освітою. У 20 ст. інж. готували за галузями тех. освіти: буд., геодез., геол., гідрометеорол., гірська, енергет., інж.-екон., лісоінж., маш.-буд., металург., приладобудівна, радіоелектронна, технол., транспортна, хім.-технологічна. На поч. 1970-х рр. система вищої тех. освіти об’єднувала понад 230 інж. спеціальностей і 360 спеціалізацій. Навч. план кожної інж. спеціальності був розрахований на 5–6 р. і складався з 3-х циклів навч. дисциплін: заг.-наук. (вища математика, фізика, хімія, політекономія, марксист.-ленін. філософія, наук. комунізм, історія КПРС, іноз. мова тощо), заг.-інж. (теор. механіка, деталі машин, теорія механізмів і машин, технологія металів, матеріалознавство, опір матеріалів, електротехніка, гідравліка, теплотехніка та ін.), спец. (залежно від спеціальності і спеціалізації, напр., для інж. геодезії профіл. були геодезія, вища геодезія, інж. геодезія, інж. дослідження, практ. астрономія і картографія та ін.). Заг.-наук. і заг.-інж. дисципліни забезпечували підготовку фахівців широкого профілю, спец. (теорія технол. процесів, розрахунку й конструювання машин і приладів тощо) – закладали наук. основи спец. підготовки майбут. інж. Заг.-інж. підготовку, як правило, здійснювали на молодших курсах, спец. – на 3–5 курсах. На поч. 1970-х рр. на інж. спеціальностях у ВНЗах СРСР навч. бл. 3 млн осіб. Випуск інж. у СРСР і США становив (у тис. осіб), відповідно: 1950 – 37 і 61, у 1960 – 120 і 43, у 1965 – 170 і 41, у 1970 – 257 і 50. У сучас. вищій освіті України І. о. представлено 4-ма напрямами: проф.-тех., спец. тех., вища тех. і післядипломна. Перші 2 напрями виникли в 1920-х рр. як спосіб підвищення освіт. рівня насел. за умов індустріалізації. У цей період створ. значну кількість фабрично-завод. уч-щ, а згодом – ПТУ, технікумів. Система вищої тех. освіти України формувалася на основі традицій кращих європ. інж. шкіл. Провідні політех. інституції Сх. і Центр. Європи – Львів., Варшав., Моск., Харків., Київ., С.-Петербур. – ведуть свою історію від принципів освіти давніх зх.-європ. шкіл, зокрема «Еколь Політехнік» (Париж), Віден., Маґдебур. тех. ун-тів. В основі цієї системи – поєднання фундам. підготовки з математики, фізики, хімії та ін. дисциплін із заг.-інж. й отримання профес.-практ. навичок на вироб-ві та у наук. установах. Таку систему освіти відтворив П. Капіца при орг-ції Моск. фіз.-тех. ін-ту. Модель стала визначал. для провід. інж. шкіл України. Найбільшими центрами підготовки фахівців з інженерії в Україні є Нац. ун-т «Львів. політехніка», Нац. тех. ун-т «Харків. політех. ін-т», Нац. тех. ун-т України «Київ. політех. ін-т», Нац. авіац. ун-т (Київ), Нац. аерокосміч. ун-т «Харків. авіац. ін-т», Нац. лісотех. ун-т України (Львів), Одес. політех., Донец., Вінн., Дніпродзержин., Донбас. (м. Алчевськ Луган. обл.), Запоріз., Кіровогр., Криворіз., Луцький, Полтав., Приазов. (м. Маріуполь Донец. обл.), Севастоп., Терноп., Херсон. тех., Харків. автомобіл.-дорож. тех. ун-ти, Івано-Фр. тех. ун-т нафти і газу. Нині І. о. в Україні має напрями: геодезія, картографія та землевпорядкування, інж. матеріалознавство, інж. механіка, металургія, енергетика, електро-, радіотехніка, електроніка, електронні апарати, лазерна й оптоелектронна техніка, акустотехніка, метрологія і вимірюв. техніка, комп’ютериз. системи, автоматика та упр., комп’ютерна інженерія, хім. технологія та інженерія, харч. технологія та інженерія, буд-во, електромеханіка, зварювання, телекомунікації, автоматизація, транспортні технології, залізниця й залізнична техніка, кораблі та океанотехніка тощо.

Літ.: Горохов В. Г. Знать, чтобы делать. История инженерной профессии и ее роль в современной культуре. Москва, 1987; Ідюк Н. М. Роль міжнародних організацій у розвитку інженерної освіти // Теор. пит. освіти та виховання: Зб. наук. пр. К., 2000. Вип. 10; Романовський О. Г. Підготовка майбутніх інженерів до управлінської діяльності. Х., 2001; Огурцов А. П., Заліщук В. В., Саєнко С. М. Підготовка інженерної еліти і її роль в розвитку держави. Дніпродзержинськ, 2007; Щербатюк Л. Технології підготовки інженерів у вищих навчальних закладах // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Сер. Педагогіка та психологія. 2007. Вип. 331; Требіна Т. Ф. Навчально-методичне забезпечення професійної підготовки сучасних інженерів // Педагогіка формування твор. особистості у вищій і заг.-осв. школах: Зб. наук. пр. З., 2009. Вип. 5.

С. І. Болтівець

Стаття оновлена: 2011