Інженерна психологія

Визначення і загальна характеристика

ІНЖЕНЕ́РНА ПСИХОЛО́ГІЯ — галузь психології, що ви­вчає закономірності психічної діяльності людини у взаємодії з технічними засобами за певних умов природного та соціального середовища. І. п. спрямована на встановле­н­ня псих. можливостей людини створювати, спри­ймати і використовувати знаря­д­дя, при­строї, споруди (машини, механізми, апарати, мех., архіт., ландшафтні, інформ., енергет. та ін. системи і функціон. форми продуктив. людської діяльності). К. Платонов психологію праці роз­поділив на 3 галузі, 2 з яких — психол. трудова екс­пертиза і психологія трудового навч. — при­стосовують людину до наяв. умов виробництва, а 3-я — І. п. — навпаки, покликана при­стосовувати нову техніку до можливостей людини на основі психол. закономірностей. Предметом ви­вче­н­ня І. п. є психол. чин­ники взаємодії людей зі створ. влас. працею тех. засобами, до яких належать процеси і структура інформ. та енергет. обмінів людини і тех. при­строїв, зокрема процеси спри­йма­н­ня, уяви, мисле­н­ня, усві­домле­н­ня, систематизації і класифікації одержуваної інформації людиною, її запамʼятовува­н­ня й від­творе­н­ня в умовах псих. саморегуляції та людино-машин. взаєморегуляції трудової діяльності.

Ви­окремле­н­ня І. п. повʼязане з формува­н­ням психотехніки, психології праці та ергономіки. На поч. 20 ст. Ф. Бартлетт, Г. Мюнстерберґ та ін. роз­межували зав­да­н­ня зовн. (адаптація тех. при­строїв до можливостей людини) і внутр. (навч. персоналу роботі з новою технікою) психотехніки. Перші лаб. І. п. створ. у США та Великій Британії в серед. 40-х рр. 20 ст. за участі А. Чепаніса, К. Морґана, Р. Слейта, К. Крейка. 1957 у США роз­почало діяльність Товариство інж. психологів. Того ж року на Всесоюз. конф. з питань психології праці в Москві І. п. ви­знано самост. галуз­зю психол. науки. 1959 організовано лаб. І. п. при Ленінгр. (нині С.-Петербург), 1960–65 — при Моск. університетах, а також спец. групи при Київ., Харків. університетах та ін. установах. Б. Величковський виділив 3 періоди у роз­витку І. п. У перший період (до поч. 1960-х рр.) на основі статистич. теорії звʼязку здійснено універсал. матем. описи обмежень здатності людини і машини до пере­робле­н­ня інформації, що дало можливість від­крити низку індивід. варіацій памʼяті й уваги людини. Протягом другого періоду (до поч. 1980-х рр.) осн. увагу зосереджено на ви­вчен­ні особливостей спри­йма­н­ня людиною інформ. процесів з метою їх пере­розподілу між людиною і машиною. На цьому етапі встановлено, що зав­да­н­ня на пильність краще виконує машина, оскільки людині властиві колива­н­ня в роз­поділі уваги, змінюваність псих. станів тощо; з ін. боку, запамʼятовува­н­ня знач. обсягу інформації й роз­пі­знава­н­ня зображень людина здійснює вправніше від машини. Для третього періоду (від поч. 1980-х рр.) актуал. є створе­н­ня зручних для масового користувача інтелектуал. або адаптив. компʼютер. інтерфейсів, які дають можливість враховувати ступ. ро­зумі­н­ня ситуації та психофізіол. напруже­н­ня оператора. Ви­вче­н­ня про­блем І. п. здійснюють за 5-ма напрямами: методол. (ви­значе­н­ня ролі й місця людини в упр. виробництвом, що по­стійно ускладнюється, під­вище­н­ня продуктивності праці на основі роз­витку твор. здібностей працівників), психофізіол. (ви­вче­н­ня психофізіол. і власне психол. характеристик людини, психол. аналіз структури трудової діяльності у системі людина–машина), системотех. (теор. та прикладне роз­вʼяза­н­ня про­блем інж.-психол. проектува­н­ня), екс­плуатац. (психол. об­ґрунтува­н­ня і забезпече­н­ня оптимал. організації праці, роз­робле­н­ня методів та засобів контролю праце­здатності людей у процесі трудової діяльності), психол.-андрагогіч. (роз­робле­н­ня системи навч. інж.-тех. фахівців: під­готовка, під­вище­н­ня їхньої кваліфікації, ви­значе­н­ня освіт.-кваліфікац. можливостей персоналу працювати у системі людина–машина). Для виріше­н­ня гол. про­блеми І. п. — взаєм. адаптації людини і тех. систем на основі ви­вче­н­ня їх можливостей — за­стосовують специфічні інж.-психол. поня­т­тя: «система людина–машина», «оператор» (людина, яка оперує машиною або тех. системою), «похибки» (від­хиле­н­ня показників роботи техніки в результаті дій оператора, які не виходять за припустимі межі) і «помилки» (пере­вище­н­ня встановлених значень похибки, що порушує за­про­грамовану роботу системи), «від­мова людини-оператора» (невикона­н­ня чи несвоєчасне викона­н­ня необхід. дій або таке зниже­н­ня якості їх викона­н­ня, за якого стає неможливим досягне­н­ня мети). Дослідж. Н. Завалової і В. Пономаренка доведено, що за від­мови окремих тех. при­строїв літака його подальше функціонува­н­ня може під­тримуватися тільки завдяки можливостям пілота, який обмежує автоматичне керува­н­ня і роз­ширює ручне управлі­н­ня. Є. Мілерян ви­значив 4 режими оператор. роботи: навч., мін., оптимал. та екс­тремальний. Оператор, який впливає на роботу тех. систем, змінює організацію влас. діяльності і психофізіол. саморегуляцію, специфіч. домінантою якої є напруженість псих. процесів — від­чу­т­тя, спри­йма­н­ня, мисле­н­ня й уяви. Автоматизація діяльності людини зумовила виникне­н­ня стереотипіз., т. зв. машин. мисле­н­ня, що обмежує творчі компоненти мислен­нєвої діяльності, явищ анімізації (присвоє­н­ня тех. при­строям властивостей живих істот), персоніфікації (пере­несе­н­ня людських рис і властивостей на тех. обʼєкти). Діяльність людини в автоматиз. системах І. п. класифікує на 5 видів: кермува­н­ня тех. системами, що під­силюють мʼязову моторику людини або дублюють її рухи; спо­стеріга­н­ня за автоматич. роботою тех. систем з метою контролю за встановленими параметрами (напр., за роботою енергет., транс­порт. систем, радіолокац. станції); обслуговува­н­ня, що полягає в технол. діях за заздалегідь роз­робленими алгоритмами і правилами, якими перед­бачено усі можливі ситуації й способи їх роз­вʼяза­н­ня; керівництво соціотех. системами (обʼєктом є оператор або групи операторів, які здійснюють кермува­н­ня, спо­стеріга­н­ня, обслуговува­н­ня автоматиз. систем, машин чи механізмів); ви­пробува­н­ня, що полягає у ви­вчен­ні й пере­вірці встановлених параметрів роботи тех. систем, їх надійності, придатності, без­печності та ін. Змінюваність функціон. психофізіол. станів людини-оператора характеризують такі фази: мобілізації (під­готовка організму до специфіч. функціонува­н­ня, формува­н­ня уявле­н­ня про пере­біг і результати майбут. діяльності), первин. реакції (короткочасне зниже­н­ня всіх показників функціон. стану, що по­ступово від­новлюються у процесі взаємодії з уві­мкненою тех. системою), гіперкомпенсації (під­вище­н­ня психофізіол. тонусу, рухова роз­гальмованість, т. зв. зайві рухи пошук. або ви­пробувал. типу, невід­повід­ність реакцій характеру роботи та навантажен­ню, що забезпечує вибір і при­стосува­н­ня до оптимал. режиму взаємодії з тех. системою, машиною або діючим механізмом), компенсації (стабілізація показників психофізіол. стану людини та її оптимал. функціонува­н­ня), субкомпенсації (зниже­н­ня психофізіол. показників діяльності за рахунок послабле­н­ня важливих функцій), декомпенсації (поруше­н­ня найважливіших для даного виду діяльності функцій, напр., точності й скоординованості рухів, вегетатив. проявів у формах тахікардії, пришвидшеного диха­н­ня), роз­ладу, або т. зв. зриву (втрата здатності до саморегуляції, дезорганізація сві­домості, поруше­н­ня реакцій організму на зовн. по­дразники, різке зниже­н­ня праце­здатності, не­спроможність продовжувати роботу). У разі поруше­н­ня функцій внутр. органів виникає колаптоїд. стан, що зумовлює не­притомність. Ефект кінц. пориву, повʼзаний з почу­т­тям від­повід­альності, усві­домле­н­ням індивід. або сусп. важливості, здатний забезпечити різке під­вище­н­ня праце­здатності, але через нерівномірну і неповну активізацію необхід. психофізіол. функцій призводить до помилк. дій, порушень їх послідовності. Осн. напрямами наук. діяльності у галузі І. п. є об­ґрунтува­н­ня принципів профес. орієнтації, профес. від­бору та під­готовки фахівців; ви­вче­н­ня психол. чин­ників праце­здатності, надійності, ефективності та якості праці, роз­витку людини у праці; встановле­н­ня роз­поділу функцій у системі людина–тех. засоби, структури діяльності оператора, психофізіол. чин­ників, які впливають на функціонува­н­ня системи людина–тех. засоби–середовище; роз­робле­н­ня принципів і методів оптимізації інформ. потоків, під­вище­н­ня завадо­стійкості інформ. систем; забезпече­н­ня наук. організації праці, робочого місця, спец. документації тощо; дослідж. групової діяльності фахівців, процесів спілкува­н­ня й інформ. обміну.

Літ.: Попов Г. П. Инженерная психология в радиолокации. Москва, 1971; Крылов А. А. Человек в автоматизирован­ных системах управления. Ленин­град, 1972; Денисов В. Г., Онищенко В. Ф. Инженерная психология в авиации и космонавтике. Москва, 1972; Рубахин В. Ф., Шадриков В. Д. Про­блемы инженерной психологии. Ярославль, 1975; Середа Г. К. Инженерная психология. К., 1976; Ломов Б. Ф. Основы инженерной психологии. Москва, 1977; Нерсесян Л. С., Конопкин О. А. Инженерная психология и про­блема надежности машиниста. Москва, 1978; Антонов А. В. Психология изобретательского творчества. К., 1978; Душков Б. А. Хрестоматия по инженерной психологии. Москва, 1991; C. D. Wickens, J. G. Hollands. Engineering Psychology and Human Performance. New York, 2000; Стрелков Ю. К. Инженерная и профес­сиональная психология. Москва, 2001; Трофімов Ю. Л. Інженерна психологія. К., 2002.

С. І. Болтівець

Завантажити статтю