Інжиніринг - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інжиніринг

ІНЖИНІ́РИНГ – інженерно-консультаційне забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції, обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних та інших об’єктів. Усю сукупність інжиніринг. послуг поділяють на 3 групи: 1) послуги, пов’язані з підготовкою вироб. процесу; 2) послуги, що забезпечують звичне протікання дослідн. і технол. процесу; 3) послуги з реалізації при розробленні й упровадженні нового продукту. Інжиніринг. послуги можуть надавати спеціаліз. інж.-консультац. фірми, а також буд. і пром. компанії. Інж.-консультац. фірми, зазвичай, мають статус формально незалежних, тобто не підпорядковуються жодним пром., торг. або буд. фірмам. Спеціаліз. інжиніринг. фірми не лімітують свої операції можливостями тієї або ін. пром-сті або буд. компанії та залучають до виконання робіт різних постачальників устаткування і різні підрядні фірми. У високорозвинених країнах (США, Японія, Німеччина) економічно вигідним є розвиток експорт. І., який дозволяє використовувати наук.-тех. досвід для забезпечення додатк. валют. надходжень навіть у тих випадках, коли країна не має ресурсів для експорту кінцевої продукції. Спеціаліз. інжиніринг. фірми реалізують результати н.-д. і наук.-конструктор. розробок. Паралельно з наданням послуг такі фірми експортують супутні ліцензії, що сприяє макс. реалізації технол. досягнень у зовн.-торг. сфері. Експорт. І. отримав широке застосування в наукоєм. галузях пром-сті (електроніці, інформатиці, комунікаціях). Структура і штат. склад спеціаліз. інжиніринг. фірм неоднорідні. Великі фірми мають у штаті понад 1000 осіб кваліфік. персоналу. Нині в Україні найпоширеніші дрібні (5–15 осіб) та середні (50–500 осіб) інжиніринг. фірми. В умовах інтегрування України в європ. і світ. екон. простори актуальність надання інжиніринг. послуг постійно зростає.

Літ.: Кутелев П. В. Организационный инжиниринг. Технология реинжиниринга бизнеса. Москва, 2003; Михальчук І. Світовий розвиток ринку інжинірингових послуг: місце України // Вісн. Терноп. академії нар. госп-ва. Екон. науки. 2005. № 5(1); Забродин Ю. Н., Курочкин В. В. Управление инжиниринговой компанией: Справоч. Москва, 2009; Пробоїв О. А. Формування та нарощування стратегічного потенціалу підприємств інструментами фінансового інжинірингу: теор.-методол. аспекти. Д., 2010; Фінансовий інжиніринг: Навч. посіб. К., 2011.

А. І. Шушківський

Інжиніринг екологічний (І. е.) – комплекс заходів, спрямованих на екологічну модернізацію виробництва з проведенням за потреби попередніх технологічних досліджень. Метою І. е. може бути і передінвестиц. екол. оцінка проект. пропозицій. Серед прикладів І. е. – оцінка впливу проектов. об’єктів на довкілля, екол. обґрунтування інвестиц. проектів та оцінка екол. ризиків під час проектування opганізац. схем фінансування. В умовах реформування економіки, дефіциту коштів доцільно проводити І. е. модернізації вироб-ва на галуз. або корпоратив. рівнях. Осн. завдання I. e.: проведення пошуку на ринку технологій захисту довкілля відповід. тех. рішень, здатних задовольнити можливість виконання програми екол. модернізації підпр-ва; екол.-екон. обґрунтування запропонов. програми екологізації вироб-ва; проведення необхід. технол. досліджень на пілот. установках щодо доцільності використання запропонов. для модернізації тех. рішень (очищення стоків і викидів, перероблення відходів тощо); розроблення програми впровадження екол. технології в діюче вироб-во (програми екол. модернізації) та орг-ція її виконання; екол. навч. персоналу підпр-ва; вироб-во екологічно безпеч. продукції. Особливість І. е. під час модернізації вироб-ва у період реформування економіки полягає у галуз. (корпоратив.) рівні його здійснення на окремих підпр-вах-представниках з подальшим поширенням результатів на ін. галуз. підпр-ва за визначеними пріоритетами.

Літ.: Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Навроцький В. М. та ін. Модернізація виробництва. Системно-екологічний підхід: Посіб. К., 1997; Галушкина Т. П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). О., 2000.

Т. П. Галушкіна

Стаття оновлена: 2011