ІНКРУСТА́ЦІЯ (лат. incrustatio — вкриваю шаром) — техніка оздобле­н­ня творів монументально-декоративного і декоративно-ужиткового мистецтва: вирізува­н­ня в масиві виробу за­глибленого візерунка та заповне­н­ня його кольоровими твердими матеріалами в один рівень з поверх­нею. Роз­різняють: 1) І. на дереві шматочками металу, кістки, рогу, перламутру, бісеру, дерева тощо; 2) І. металом на металі (насічка); 3) І. каменем на камені; 4) І. шкірою на шкірі. Декор. ефект І. базується на контраст. викори­стан­ні різноколір. і різнохарактер. матеріалів. Техніку за­стосовували у скульптурі Стародав. Сх. й античності. І. у Стародав. Єгипті — вставки зі слонової кістки, фаянсу, напів­коштов. камі­н­ня на скринях, шкатулках, кріслах, саркофагах. У Стародав. Греції та Римі І. прикрашали різні вироби; також ві­дома стилістика наслідува­н­ня І. у мармур. покрит­ті стін, флорентій. мозаїці, роз­писах. У мавритан. Іспанії набула пошире­н­ня «атауя» — І. золотом й ін. металами у по­єд­нан­ні з емалями на метал. основі. У середньовіч­чі І. дещо по­ступилася різьблен­ню, позолоті та роз­пису; від 16 ст. її використовували цехові майстри меблярства в Італії, Франції, Нідерландах, Німеч­чині. Різновид І. кольор. деревом на дереві — інтарсія. Найвищого роз­квіту мозаїка на дереві досягла в Італії у 15 ст. Суцільно вкритий виріб шматочками деревʼяного шпону з візерунками у Франції називали «маркетрі»; у Європі цією технікою найчастіше оздоблювали дорогі меблі, панно. Ві­домими майстрами були Ж. Ебен, Ж. Маце, А.-Ш. Буль (за­провадив І. меблів черепахою і латун­ню), П. Жюлле та ін. Від 18 ст. технікою І. декорували коробки для листів, коштов. прикрас, письмового прила­д­дя тощо. Виникло ювелірне оздобле­н­ня речей різноколір. шматочками дерева — дендромозаїка.

В Україні І. поширилася від 16 ст. із Польщі, Румунії, Туреч­чини для прикраша­н­ня меблів, ін. виробів з дерева. Найбільшого роз­витку «викла­данка» набула в нар. мистецтві Гуцульщини 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. завдяки родинам Шкрібляків, Мегединюків та Девдюків. Ю. Шкрібляк першим почав оздоблювати різьблені вироби металом («жирова­н­ня») у ви­гляді кружалець («бобрики», «цітки»), скрученого дроту й «ґудзиків» з оленячого рогу. Його сини В. Шкрібляк, М. Шкрібляк і Ф. Шкрібляк удосконалили І., надали їй першоряд. значе­н­ня поруч із геом. різьбле­н­ням, замість метал. вставок використовували дерево темних порід і бісер, тому бочечки, тарелі, келихи, пляшки й цукерниці вирізнялися чітким графіч. орнаментом. М. Мегединюк за­провадив І. виробів з дерева барвистим бісером, викладаючи «кораликами» топірці, шкатулки, бочечки, рами для дзеркал, на­престол. хрест (дарунок цісареві Францу-Йосифу І) та складні дволадові цимбали (1887). В. Девдюк завершив роз­виток гуцул. І., першим за­стосувавши для оздобле­н­ня перламутр, «варене» дерево (фарбува­н­ня), захисне покри­т­тя політурою; на користь І. від­мовився від різьбле­н­ня; на­вчав цієї техніки прикрашува­н­ня виробів у Вижниц. школі різьбярства та метал. орнаментики (нині Чернів. обл., 1905–18), влас. школі у с. Старий Косів (нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл., 1922–40). І. за­ймалися його учні: М. Девдюк, П. і Ю. Баранюки, В. Кабин, М. Тимків, М. Бурдяк, Т. Герцюк, М. Близнюк, а також майстри-послідовники з його поколі­н­ня: В. Якібʼюк, П. Гондурак, брати Корпанюки, І. Семенюк та ін. У Косові десятки, згодом сотні майстрів використовували І. у вироб.-худож. обʼ­єдн. «Гуцульщина» (1934–91). У 20 ст. у с. Річка Косів. р-ну у техніці І. працювали родини Кіщуків, Тонюків і Шмадюків, які закріпили за осередком ви­зна­н­ня локал. школи гуцул. «викла­данки». У 2-й пол. 20 ст. І., інтарсії на­вчали в Косів. училищі приклад. мистецтва (нині ін­ститут прикладного та декоративного мистецтва) В. Ґудз, В. Гавриш, М. Федірко, М. Радиш. Найбільша популярність І. припадає на 1950–60-і рр. (використовували в худож. оброблен­ні металу та шкіри). Латун­ні персні, сережки, лу­скоріхи, рукоятки ножів, топірці іноді оздоблювали дрібними за­глибленими листочками, чарунками, куди втирали яскраві кольор. пасти, лак, згодом пластик. Метод І. шкіри шкірою за­пропонував В. Чіх у декоруван­ні коробок, обкладинок. Однак ці техніки не набули пошире­н­ня. І. соломкою утвердилася в монум.-декор. панно О. Саєнка, а також подарунк. виробах із дерева (плакетки, шкатулки, рамки тощо), які випускали під­приємства нар. худож. промислів Він­нич­чини, Київщини, Одещини та ін. (1980-і рр.). Через втрату ринків збуту техніка І. на­прикінці 1980-х рр. за­знала кризи. На поч. 21 ст. трудомістка техніка І. трапляється в по­єд­нан­ні з різьбле­н­ням у небагатьох майстрів гуцул. деревооб­робництва.