Інкубація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інкубація

ІНКУБА́ЦІЯ (від лат. incubatio – висиджування) у птахівництві – виведення молодняку сільськогосподарської або дикої птиці з яєць в інкубаторах. Розрізняють природну (висиджування яєць одним із батьків або обома по черзі) та штучну (за допомогою спец. обладнання) І. Більшість птахів мають інстинкт висиджування, у домаш. птиці він іноді відсутній (його усувають шляхом штуч. селекції з метою підвищення продуктивності). Понад 2 тис. р. штучна І. відома у Китаї. У Європі її використання започаткували греки і римляни. Наприкінці 16 ст. італ. учений Дж. Порта створив перший інкубатор – дерев’яний ящик, де необхідна т-ра підтримувалася за допомогою ламп, у 17 ст. нідерланд. винахідник К. Дреббель запропонував інкубатор, в якому використав терморегулятор влас. конструкції, а замість джерела тепла – воду. Важливу роль у вивченні режиму І. відіграв франц. вчений Р.-А. Реомюр, який винайшов термометр та обґрунтував умови штуч. І. До 19 ст. інкубатори мали великі розміри (водотрубний інкубатор Фуко, калориферний інкубатор Бонемана та ін.). У 19 ст. започатковано створення перенос. інкубаторів. 1870 у США з’явилися інкубатори Ґравіса і Ранкліна, 1874 у Франції – «Арну-Рульє». Їх широко використовували в Європі, а також завезли в Росію. Конструктором першого рос. інкубатора був А. Болотов (запропонував застосування лампи). 1927 в м. П’ятигорськ створ. перший інкубатор на 4 тис. яєць, 1930 на Пн. Кавказі розпочато буд-во 18 інкубатор. станцій. 1947 налагоджено випуск електрифік. і автоматиз. інкубаторів «Рекорд» на 39 тис. яєць й ІКП-90 «Кавказ». В інкубаторах «Універсал» (45–50 тис. яєць) механізовано регулювання т-ри і вологи, повертання яєць. Один інкубатор на 50 тис. яєць за інкубац. сезон замінює до 9 тис. курей. Нині в Україні переважають інкубатори типу «Універсал». Використовують також інкубатори провід. іноз. фірм «Jamesway» (Канада), «Naturreform», «Chick-Master» (США), «Becoto» (Франція), «Petersime» (Бельгія), «Victoria» (Італія) та ін. Нині інкубатори є двох типів: кабінетні та шафові (найпоширеніші). У них технол. процес автоматизований. Спочатку яйця інкубували лише для відтворення стада, згодом І. почали застосовувати для підвищення продуктивності птиці – збільшення вироб-ва яєць і м’яса. Завдяки її використанню з’явилася можливість комплектування стада не лише в сезон розмноження, а в будь-яку пору і забезпечення рівномір. виходу яєць та м’яса протягом усього року. Зазвичай І. здійснюють на інкубаторно-птахівн. станціях та в спеціаліз. госп-вах. Інкубують яйця всіх видів с.-г. птиці – курей, індичок, качок, гусей, цесарок, страусів, перепелів, фазанів та ін., а також диких птахів. Успіх І. залежить від її режиму та інкубац. якостей яєць. Для І. відбирають свіжі, біологічно повноцінні яйця клінічно здорової птиці. Непридатними для І. є яйця неправил. форми, з дефектами шкаралупи, багатожовткові, зі зміщеною, рухливою повітряною камерою та ін. пошкодженнями. Період І. яєць може тривати від 11 до 85 діб; у с.-г. птиці від 21 (кури) до 31 (гуси) доби. З метою знезараження мікроорганізмів на яйцях застосовують фіз., хім. та біол. методи. До хім. належать методи, основою яких є використання хім. реагентів або газів (формальдегід, озон, гексахлорофен, мідний купорос, хлорне вапно, перекис водню, віроцид, полідез, бактерицид); до фіз. – ультрафіолет. опромінення, температурно-ступінчастого прогрівання яєць, оброблення лазером; до біол. – біологічно актив. речовин (вітаміни, гормони, антибіотики, пробіотики, адсорбенти тощо). Гол. фіз. чинники режиму І. – т-ра, відносна вологість, хім. склад і швидкість руху повітря в інкубаторі. У різні періоди розвитку ембріони потребують неоднакових умов, тому протягом І. режим інкубування змінюють. Яйця курей, індичок і качок інкубують у вертикал. положенні (повітряною камерою догори), гусей – у нахиленому або горизонтальному. Протягом усього періоду І. (до переведення у вивідні шафи) лотки з яйцями через кожні 2 год. автоматично повертаються на 90°, що попереджає присихання ембріонів і оболонок до шкаралупи, зростання оболонок. Застосовують також період. охолодження яєць, що стимулює окислювал. процеси, підсилює обмін речовин у зародку. За 1–2 дні до кінця І. лотки з яйцями переносять у вивідні шафи. Режим І. уточнюють на основі біол. контролю, який дає можливість оцінити якість інкубац. яєць та з’ясувати причини порушення розвитку або загибелі зародків. Розвиток вітчизн. теорії І. пов’яз. з орг-цією і функціонуванням перших інкубатор. станцій і колгосп. птахівництва. Вагомий унесок у дослідж. розвитку ембріонів різних видів с.-г. птиці, штуч. І. зробили М. Іванов, Г. Крок, Є. Лисицький, Б. Новиков та ін. Провід. установою з вивчення питань І. яєць є Ін-т птахівництва НААНУ (смт Бірки Нововодолаз. р-ну Харків. обл.).

Літ.: Хинцинский Н. Н. Основы инкубации. Москва; Ленинград, 1930; Отрыганьев Г. К., Хмыров В. А., Колобов Г. М. Инкубация. Москва, 1964; Рольник В. В. Биология эмбрионального развития птиц. Ленинград, 1968; Орлов М. В., Быховец А. У., Злочевская К. В. Инкубация. Москва, 1970; Биховець А. У. Інкубація яєць сільськогосподарської птиці. К., 1972; Третьяков Н. П., Бессарабов Б. Ф., Крок Г. С. Инкубация с основами эмбриологии. Москва, 1990; Бреславець В. О., Сахацький М. І., Стегній Б. Т. та ін. Інкубація яєць сільськогосподарської птиці. Х., 2001.

Є. М. Білецький, О. М. Байдевлятова, О. Б. Артеменко

І. у шовківництві – штучне оживлення грени під впливом сприятливих для розвитку зародка чинників – тепла, вологи, світла. І. грени дає можливість отримати гусениць у певні строки незалежно від погод. умов. Існує декілька методів визначення строків І. грени. Найпоширенішим в Україні є метод, розроблений І. Щербаковим. Він передбачає застосування результатів спостережень за ростом і розвитком бруньок шовковиці. І. Щербаков установив, що грену на І. доцільно закладати тоді, коли бруньки шовковиці досягають 130–150 % свого початк. розміру. За таких умов масовий вихід гусениць з грени почнеться в момент появи 3–4-го листків шовковиці. Для І. грени шовкович. шовкопряда створюють спец. приміщення – інкубаторії, в яких можна підтримувати необхідні гігротермічні умови. Приміщення інкубаторію складається з двох кімнат: одна з них призначена для І. грени, інша – для тимчас. утримання гусениць, що вийшли з грени, до їхньої реалізації. Площу кімнати для інкубування грени визначають з розрахунку 0,16 м2 на 25 г (одна коробка грени). Площа другої кімнати повинна бути в 1,5–2 рази більшою від інкубаційної. Вентилюють інкубаторій, періодично відкриваючи кватирку (прибл. через кожні 2–3 год. на 10–15 хв.), при цьому зважають на вологість і т-ру. Потреба в чистому повітрі зростає відповідно до розвитку грени, оскільки з кожним днем І. збільшується кількість вуглекислоти. Коли грена біліє, на неї накладають паперові зйомники для покращення ізоляції та відокремлення гусениць від шкаралупи і невідродженої грени. Групу гусениць певної ваги, що вийшли з грени в один день і були розміщені на одному листі, називають партією. Гусениці, що вийшли з грени в різні дні, будуть линяти і почнуть завивку коконів у різні строки. Для забезпечення виходу гусениць за 2 доби застосовують т. зв. І. з затіненням (до побіління грени і появи перших гусениць І. здійснюють за умов звичайного освітлення, після чого вікна в приміщенні закривають світлонепроникним матеріалом на 2 доби, а потім умикають яскраве освітлення). Цей спосіб дає хороші результати також за умови підтримання темряви протягом усього періоду затінення. При звичай. І. (без затінення) грена оживає 4 доби. Знятих гусениць після переселення в нові листи переносять у другу кімнату інкубаторію, до реалізації їх годують дрібно нарізаним листям. Перших гусениць і гусениць 4-го дня виходу на вигодівлю не беруть. З 25 г грени за 3 дні відродження при 100-відсотк. оживленні виходить 17,5 г гусениць. Відсоток відродження характеризує життєздатність породи чи гібрида на стадії яйця. Його обчислюють за кількістю яєць, що відродилися. При весняних заморозках, що часто спричиняють загибель листя, виникає необхідність затримання розвитку грени. За таких умов грену інкубують до побіління, а потім зберігають при т-рі +5 °С 15–20 днів. Якщо на період заморозків гусениці вже відродилися, то їх до першого годування зберігають бл. 2-х тижнів при т-рі +7–10 °С. Іноді для відгодівлі використовують листя кульбаби (3–5 днів).

Г. І. Бабаєва

І. у бджільництві.

У гнізді медонос. бджіл (а саме в комірках – бджолиних, трутневих, маточниках) робочі бджоли вирощують з відкладених маткою яєць нові генерації особин. Процес вирощування розплоду поділяють на стадії: яйце, личинка, передлялечка, лялечка. Упродовж цих стадій бджоли підтримують у зоні розплоду необхід. мікроклімат (т-ра +34–36 °С, відносна вологість повітря 70 %, слабка вентиляція). Проте, крім природ. інкубування розплоду, бджоли на стадії личинки годують його високопожив. кормами. У зв’язку з цим штучна І. розплоду можлива лише на стадіях яйця, передлялечки та лялечки. Дослідж. І. печат. бджолиного розплоду (запечатаних личинок і лялечок) в Україні вперше проведені у 1920-х рр. на Цюрупин. дослід. станції бджільництва (нині Херсон. обл.). Для цього стільники з печат. розплодом утримували в термостатах чи інкубаторах в умовах, близьких до умов гнізда сім’ї зі слабким провітрюванням. У результаті дослідж. встановлено, що отримані в такий спосіб бджоли втрачають інстинкт згрупування. У зв’язку з цим експерименти було припинено. Нині з метою отримання одновікових бджіл чи трутнів печат. розплід інкубують безпосередньо в гніздах сімей. Для цього стільники, в комірки яких матка відклала яйця, маркують і за декілька діб до виходу з них особин ставлять в ізолятори або у відмежований від гнізда густою сіткою і утеплений корпус (вертикал. вулики). Після виходу з комірок особини використовують за призначенням. І. печат. розплоду застосовують з метою ізоляції молодих бджіл від старих, хворих або для одержання одновікових робочих особин при формуванні нуклеусів, відводків, підсаджуванні маток, а також трутнів – у племін. справі. При репродукції бджолиних маток штуч. виведення використовують І. маточників. 1919 здійснено штучне осіменіння гаплоїд. яєць бджіл з наступною їх І. в термостаті. І. яєць також 1976–77 вивчав П. Хмара. Проте цей метод виявився складним і не набув поширення у практ. бджільництві.

В. Д. Броварський

І. у рибництві – розвиток ембріонів у заплідненій ікрі риб у спеціально створених умовах. І. ембріонів (ікри) риб здійснюють у спец. нерестових ставках та ін. водоймах на штучно підготовленому субстраті, а також з використанням інкубац. апаратів – пристроїв для І. ембріонів у контрольованих людиною умовах. Інкубац. апарати поділяють на садкові (розміщують у водоймах) і берегові (встановлюють у спеціально обладнаному приміщенні – інкубац. цеху). Найновіші інкубац. цехи обладнані засобами комплекс. водопідготовки, що дають змогу регулювати т-ру та хім. склад води в апаратах. Існують різноманітні системи апаратів для І. ембріонів певних видів риб (Вейса, «Амур» – для коропових; «Осетер», Мак-Доналда – для осетрових; Шустера, Апкінса – для лососевих та ін.). Залежно від типу апарата запліднена ікра риб під час І. може перебувати в прикріпленому завдяки природ. клейкості ікринок стані або постійно чи періодично переміщуватися потоком води. Інкубац. період у різних видів риб триває від кількох діб до місяця і більше.

Літ.: Шерман І. М., Рилов В. Г. Технологія виробництва продукції рибництва: Підруч. 2005; Грициняк І. І., Гринжевський М. В., Третяк О. М. та ін. Фермерське рибництво. 2008 (обидві – Київ).

О. М. Третяк

Стаття оновлена: 2011