Інкубація

ІНКУБА́ЦІЯ (від лат. incubatio — висиджува­н­ня)

у птахівництві — виведе­н­ня молодняку сільськогосподарської або дикої птиці з яєць в інкубаторах. Роз­різняють природну (висиджува­н­ня яєць одним із батьків або обома по черзі) та штучну (за допомогою спец. обладна­н­ня) І. Більшість птахів мають інстинкт висиджува­н­ня, у домаш. птиці він іноді від­сутній (його усувають шляхом штуч. селекції з метою під­вище­н­ня продуктивності). Понад 2 тис. р. штучна І. ві­дома у Китаї. У Європі її викори­ста­н­ня започаткували греки і римляни. На­прикінці 16 ст. італ. учений Дж. Порта створив перший інкубатор — деревʼяний ящик, де необхідна температура під­тримувалася за допомогою ламп, у 17 ст. нідерланд. винахідник К. Дреб­бель за­пропонував інкубатор, в якому викори­став терморегулятор влас. кон­струкції, а замість джерела тепла — воду. Важливу роль у ви­вчен­ні режиму І. ві­ді­грав франц. вчений Р.-А. Реомюр, який вина­йшов термометр та об­ґрунтував умови штуч. І. До 19 ст. інкубатори мали великі роз­міри (водотрубний інкубатор Фуко, калориферний інкубатор Бонемана та ін.). У 19 ст. започатковано створе­н­ня пере­нос. інкубаторів. 1870 у США зʼявилися інкубатори Ґравіса і Ранкліна, 1874 у Франції — «Арну-Рульє». Їх широко використовували в Європі, а також завезли в Росію. Кон­структором першого рос. інкубатора був А. Болотов (за­пропонував за­стосува­н­ня лампи). 1927 в м. Пʼятигорськ створ. перший інкубатор на 4 тис. яєць, 1930 на Пн. Кавказі роз­почато будівництво 18 інкубатор. станцій. 1947 налагоджено випуск електрифік. і автоматиз. інкубаторів «Рекорд» на 39 тис. яєць й ІКП-90 «Кавказ». В інкубаторах «Універсал» (45–50 тис. яєць) механізовано регулюва­н­ня температури і вологи, поверта­н­ня яєць. Один інкубатор на 50 тис. яєць за інкубац. сезон замінює до 9 тис. курей. Нині в Україні пере­важають інкубатори типу «Універсал». Використовують також інкубатори провід. іноз. фірм «Jamesway» (Канада), «Naturreform», «Chick-Master» (США), «Becoto» (Франція), «Petersime» (Бельгія), «Victoria» (Італія) та ін. Нині інкубатори є двох типів: кабінетні та шафові (найпоширеніші). У них технол. процес автоматизований. Спочатку яйця інкубували лише для від­творе­н­ня стада, згодом І. почали за­стосовувати для під­вище­н­ня продуктивності птиці — збільше­н­ня виробництва яєць і мʼяса. Завдяки її викори­стан­ню зʼявилася можливість комплектува­н­ня стада не лише в сезон роз­множе­н­ня, а в будь-яку пору і забезпече­н­ня рівномір. виходу яєць та мʼяса протягом усього року. За­звичай І. здійснюють на інкубаторно-птахівн. станціях та в спеціаліз. господарствах. Інкубують яйця всіх видів с.-г. птиці — курей, індичок, качок, гусей, цесарок, страусів, пере­пелів, фазанів та ін., а також диких птахів. Успіх І. залежить від її режиму та інкубац. якостей яєць. Для І. від­бирають свіжі, біо­логічно повноцін­ні яйця клінічно здорової птиці. Не­придатними для І. є яйця неправил. форми, з дефектами шкаралупи, багатожовткові, зі зміщеною, рухливою повітряною камерою та ін. по­шкодже­н­нями. Період І. яєць може тривати від 11 до 85 діб; у с.-г. птиці від 21 (кури) до 31 (гуси) доби. З метою знезараже­н­ня мікроорганізмів на яйцях за­стосовують фіз., хім. та біол. методи. До хім. належать методи, основою яких є викори­ста­н­ня хім. ре­агентів або газів (формальдегід, озон, гексахлорофен, мідний купорос, хлорне вапно, пере­кис водню, віроцид, полідез, бактерицид); до фіз. — ультрафіолет. опроміне­н­ня, температурно-ступінчастого про­гріва­н­ня яєць, обробле­н­ня лазером; до біол. — біо­логічно актив. речовин (вітаміни, гормони, антибіо­тики, пробіо­тики, адсорбенти тощо). Гол. фіз. чин­ники режиму І. — температура, від­носна вологість, хім. склад і швидкість руху повітря в інкубаторі. У різні періоди роз­витку ембріони потребують неоднакових умов, тому протягом І. режим інкубува­н­ня змінюють. Яйця курей, індичок і качок інкубують у вертикал. положен­ні (повітряною камерою догори), гусей — у нахиленому або горизонтальному. Протягом усього періоду І. (до пере­веде­н­ня у вивідні шафи) лотки з яйцями через кожні 2 год. автоматично повертаються на 90°, що попереджає присиха­н­ня ембріонів і оболонок до шкаралупи, зро­ста­н­ня оболонок. За­стосовують також період. охолодже­н­ня яєць, що стимулює окислювал. процеси, під­силює обмін речовин у зародку. За 1–2 дні до кінця І. лотки з яйцями пере­носять у вивідні шафи. Режим І. уточнюють на основі біол. контролю, який дає можливість оцінити якість інкубац. яєць та зʼясувати причини поруше­н­ня роз­витку або загибелі зародків. Роз­виток вітчизн. теорії І. повʼяз. з організацією і функціонува­н­ням перших інкубатор. станцій і колгосп. птахівництва. Вагомий унесок у дослідж. роз­витку ембріонів різних видів с.-г. птиці, штуч. І. зробили М. Іванов, Г. Крок, Є. Лисицький, Б. Новиков та ін. Провід. установою з ви­вче­н­ня питань І. яєць є Ін­ститут птахівництва НААНУ (смт Бірки Нововодолаз. р-ну Харків. обл.).

Є. М. Білецький, О. М. Байдевлятова, О. Б. Артеменко

І. у шовківництві — штучне оживле­н­ня грени під впливом сприятливих для роз­витку зародка чин­ників — тепла, вологи, світла. І. грени дає можливість отримати гусениць у певні строки незалежно від погод. умов. Існує декілька методів ви­значе­н­ня строків І. грени. Найпоширенішим в Україні є метод, роз­роблений І. Щербаковим. Він перед­бачає за­стосува­н­ня результатів спо­стережень за ростом і роз­витком бруньок шовковиці. І. Щербаков установив, що грену на І. доцільно закладати тоді, коли бруньки шовковиці досягають 130–150 % свого початк. роз­міру. За таких умов масовий вихід гусениць з грени почнеться в момент появи 3–4-го листків шовковиці. Для І. грени шовкович. шовкопряда створюють спец. приміще­н­ня — інкубаторії, в яких можна під­тримувати необхідні гігротермічні умови. Приміще­н­ня інкубаторію складається з двох кімнат: одна з них при­значена для І. грени, інша — для тимчас. утрима­н­ня гусениць, що ви­йшли з грени, до їхньої реалізації. Площу кімнати для інкубува­н­ня грени ви­значають з роз­рахунку 0,16 м² на 25 г (одна коробка грени). Площа другої кімнати повин­на бути в 1,5–2 рази більшою від інкубаційної. Вентилюють інкубаторій, періодично від­криваючи кватирку (прибл. через кожні 2–3 год. на 10–15 хв.), при цьому зважають на вологість і температуру. Потреба в чистому повітрі зро­стає від­повід­но до роз­витку грени, оскільки з кожним днем І. збільшується кількість вуглекислоти. Коли грена біліє, на неї накладають паперові зйомники для покраще­н­ня ізоляції та від­окремле­н­ня гусениць від шкаралупи і невід­родженої грени. Групу гусениць певної ваги, що ви­йшли з грени в один день і були роз­міщені на одному листі, називають партією. Гусениці, що ви­йшли з грени в різні дні, будуть линяти і почнуть завивку коконів у різні строки. Для забезпече­н­ня виходу гусениць за 2 доби за­стосовують т. зв. І. з затіне­н­ням (до побілі­н­ня грени і появи перших гусениць І. здійснюють за умов звичайного освітле­н­ня, після чого вікна в приміщен­ні закривають світлоне­проникним матеріалом на 2 доби, а потім умикають яскраве освітле­н­ня). Цей спосіб дає хороші результати також за умови під­трима­н­ня темряви протягом усього періоду затіне­н­ня. При звичай. І. (без затіне­н­ня) грена оживає 4 доби. Знятих гусениць після пере­селе­н­ня в нові листи пере­носять у другу кімнату інкубаторію, до реалізації їх годують дрібно нарізаним листям. Перших гусениць і гусениць 4-го дня виходу на вигодівлю не беруть. З 25 г грени за 3 дні від­родже­н­ня при 100-від­сотк. оживлен­ні виходить 17,5 г гусениць. Від­соток від­родже­н­ня характеризує жит­тє­здатність породи чи гібрида на стадії яйця. Його обчислюють за кількістю яєць, що від­родилися. При весняних заморозках, що часто спричиняють загибель листя, виникає необхідність затрима­н­ня роз­витку грени. За таких умов грену інкубують до побілі­н­ня, а потім зберігають при т-рі +5 °С 15–20 днів. Якщо на період заморозків гусениці вже від­родилися, то їх до першого годува­н­ня зберігають бл. 2-х тижнів при т-рі +7–10 °С. Іноді для від­годівлі використовують листя кульбаби (3–5 днів).

Г. І. Бабаєва

І. у бджільництві.

У гнізді медонос. бджіл (а саме в комірках — бджолиних, трутневих, маточниках) робочі бджоли вирощують з від­кладених маткою яєць нові генерації особин. Процес вирощува­н­ня роз­плоду поділяють на стадії: яйце, личинка, пере­длялечка, лялечка. Упродовж цих стадій бджоли під­тримують у зоні роз­плоду необхід. мікроклімат (т-ра +34–36 °С, від­носна вологість повітря 70 %, слабка вентиляція). Проте, крім природ. інкубува­н­ня роз­плоду, бджоли на стадії личинки годують його високопожив. кормами. У звʼязку з цим штучна І. роз­плоду можлива лише на стадіях яйця, пере­длялечки та лялечки. Дослідж. І. печат. бджолиного роз­плоду (запечатаних личинок і лялечок) в Україні вперше проведені у 1920-х рр. на Цюрупин. дослід. станції бджільництва (нині Херсон. обл.). Для цього стільники з печат. роз­плодом утримували в термо­статах чи інкубаторах в умовах, близьких до умов гнізда сімʼї зі слабким провітрюва­н­ням. У результаті дослідж. встановлено, що отримані в такий спосіб бджоли втрачають інстинкт згрупува­н­ня. У звʼязку з цим екс­перименти було припинено. Нині з метою отрима­н­ня одновікових бджіл чи трутнів печат. роз­плід інкубують без­посередньо в гніздах сімей. Для цього стільники, в комірки яких матка від­клала яйця, маркують і за декілька діб до виходу з них особин ставлять в ізолятори або у від­межований від гнізда гу­стою сіткою і утеплений корпус (вертикал. вулики). Після виходу з комірок особини використовують за при­значе­н­ням. І. печат. роз­плоду за­стосовують з метою ізоляції молодих бджіл від старих, хворих або для одержа­н­ня одновікових робочих особин при формуван­ні нуклеусів, від­водків, під­саджуван­ні маток, а також трутнів — у племін. справі. При ре­продукції бджолиних маток штуч. виведе­н­ня використовують І. маточників. 1919 здійснено штучне осімені­н­ня гаплоїд. яєць бджіл з на­ступною їх І. в термо­статі. І. яєць також 1976–77 ви­вчав П. Хмара. Проте цей метод виявився складним і не набув пошире­н­ня у практ. бджільництві.

В. Д. Броварський

І. у рибництві — роз­виток ембріонів у заплідненій ікрі риб у спеціально створених умовах. І. ембріонів (ікри) риб здійснюють у спец. нерестових ставках та ін. водо­ймах на штучно під­готовленому субстраті, а також з викори­ста­н­ням інкубац. апаратів — при­строїв для І. ембріонів у контрольованих людиною умовах. Інкубац. апарати поділяють на садкові (роз­міщують у водо­ймах) і берегові (встановлюють у спеціально обладнаному приміщен­ні — інкубац. цеху). Найновіші інкубац. цехи обладнані засобами комплекс. водопідготовки, що дають змогу регулювати температуру та хім. склад води в апаратах. Існують різноманітні системи апаратів для І. ембріонів певних видів риб (Вейса, «Амур» — для коропових; «Осетер», Мак-Доналда — для осетрових; Шустера, Апкінса — для лососевих та ін.). Залежно від типу апарата запліднена ікра риб під час І. може пере­бувати в прикріпленому завдяки природ. клейкості ікринок стані або по­стійно чи періодично пере­міщуватися потоком води. Інкубац. період у різних видів риб триває від кількох діб до місяця і більше.

О. М. Третяк

Завантажити статтю