Інкунабули - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інкунабули

ІНКУНА́БУЛИ (від лат. incunabulus – пелюшки, колиска) – книги раннього періоду книгодрукування. Умовно І. називають книги, видані від перших проб Й. Ґутенберґа у 1440-х рр. до 1 січня 1501 (їх вивчають інкунабулознавці). У вітчизн. книгознав. термінології також використовують синоніми поняття «І.» – «першодруки», «стародруки», «стародрук. книги». Після винаходу друкар. верстата книгодрукування надзвичайно швидко розповсюдилося у Зх. і Центр. Європі. Загалом упродовж 2-ї пол. 15 ст. у різний час у 246-ти містах діяли 1099 друкарень, які до 1 січня 1501 випустили понад 40 тис. назв І. заг. накладом бл. 12 млн прим. Середній наклад книг становив бл. 300 прим., однак відомі й випадки його зростання до 1000 прим. і більше. За зовн. виглядом І. початково наслідували особливості рукопис. книг: відсутність титул. аркуша і вказівки на вихідні дані в кінці книги (про друкаря, місце і час друкування), першими словами книг були incipit liber (книга починається), а остан. – explicit liber (книга завершена), рукописне оформлення ініціалів, рубрик-заставок. Згодом з’явилися специфічні риси, притаманні саме друк. книзі: титул. аркуш (уперше у повному вигляді надрук. 1476 у Венеції), гравійов. і литі ініціали, ілюстрації – гравюри на дереві (згодом і на міді). В І. переважав готич. шрифт, створ. на основі середньовіч. готич. письма, але для видань антич. авторів і письменників-гуманістів застосовували антикву. У 1470-х рр. використовували також давньоєвр. і давньогрец. шрифти, у 1480–90-х рр. – глаголичні та кириличні слов’ян. шрифти. І. розпізнають і за підвищеною товщиною паперу та способом фальцювання. В інкунабулознавстві атрибуцію паперу часто здійснюють за водяними знаками. За змістом І. охоплюють увесь, що склався на той час, фонд європ. книжності середньовіччя та Відродження, а також відому європейцям книжну культуру народів Сходу й відроджену гуманістами античну літ-ру. Серед І. – переклади творів Аристотеля, Ібн Сіни, Ібн Рушда та їхніх коментаторів, праці з теології, філософії, медицини, права; весь звід відомих на той час творів антич. авторів; навч. літ-ра (лат. граматика Доната витримала понад 365 вид.), геогр. атласи, астроном. таблиці, істор. хроніки, твори тогочас. худож. літ-ри, книги для нар. читання, астрол. передбачення, кулінарні книги, політ. памфлети, листівки, книготорг. оголошення тощо. Церк. книги становили бл. 1/3, зокрема вид. Біблії нац. мовами. І. є винятково важливими джерелами для вивчення історії культури від глибокої давнини до 16 ст. До нашого часу збереглася приблизно 1/10 частина книг, виданих у 15 ст. (бл. 500 тис. прим.). І. зосереджені в найбільших наук. книгосховищах та архівах світу, від 1920-х рр. ведуть їхній міжнар. облік й описування, на базі якого 1925–76 видано 8-томний «Gesamtkatalog der Wiegendrucke» («Зведений каталог інкунабул»), а також нац. каталоги І. у США, Італії, Угорщині, Польщі та ін. країнах. В Україні зберігається бл. 750 І., з них понад 500 – у НБУВ. Невеликі колекції І. є в ЦДІА України у Києві та Львові.

Літ.: Люблинский В. С. Книга в истории человеческого общества. Москва, 1952; Максименко Ф. П. Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету. Л., 1958; Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. Л., 1975; 1983; Владимиров Л. И. Всеобщая история книги: Древний мир. Средневековье. Возрождение. XVII век. Москва, 1988; Запаско Я. Початки українського друкарства. Л., 2000; Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання. Витоки, розвиток, проблеми. Л., 2002; Овчінніков В. Історія книги: еволюція книжкової структури. Л., 2005.

С. Л. Зворський

Стаття оновлена: 2011