Іноземна мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іноземна мова

ІНОЗЕ́МНА МО́ВА – чужоземна мова, яку людина свідомо вивчає для можливої комунікації з іноземцями, а також долучення до світової літератури. Поняття «І. м.» вживають як протилежне до «рідна, материн. мова». Здавна у сусп-ві шанували людей, які знали багато мов, – поліглотів. Знання мов залишається одним із гол. критеріїв оцінки освіченості людини. В Україні популярними для вивчення були різні мови. Так, у давні часи перевагу надавали мертвим мовам, зокрема давньогрец., латині, згодом – польській. Від 18 ст. популярною стала франц., згодом – нім., у серед. 20 ст. – англ. мови. В останні десятиліття особливо активно вивчають китайську. Таку «моду» на окремі мови можна пояснити заг. ситуацією у світі, коли певна держава займає провідні позиції у політ. та екон. сферах. Багаті родини раніше (і нині) запрошували для своїх дітей вихователів, які вільно володіли І. м., або взагалі іноземців. У рад. час люди мало виїжджали за кордон, фактично не мали доступу до іншомов. інформації, тому потреба у вивченні І. м. була мінімальною. Як обов’язковий шкіл. предмет одну І. м. вивчав кожен школяр, але через відсутність мовної практики та сфери застосування, вона, зазвичай, так і залишалася пасив. багажем знань. Нині з’явилася можливість навчатися, працювати й відпочивати за кордоном, тому молодь більше приділяє уваги вивченню однієї або навіть одночасно кількох І. м.

Н. В. Попович-Кузнецова

Іноземна мова в школі – загальноосвітній предмет, який викладають у середніх навчальних закладах. Його офіц. викладання в Росії започатковано у 60-х рр. 19 ст. 1864 після реформи освіти в школі розпочалося активне впровадження сусп. навч. і виховання підростаючого покоління, іноз. мова при цьому набула статусу офіц. обов’язкового навч. предмета. У цей період виникають перші методики навч., що замінили методи, які використовували гувернантки; видано перші підручники. Ще більшого значення іноз. мова набула у 80-х рр. 19 ст. після ухвалення Статуту г-зій і прогімназій із 7-річ. терміном навч. (1884). Відповідно до нього у класич. г-зії, крім лат. або грец. мови, як правило, з 1-го кл. викладали франц. або нім. мову (на цей предмет відводилося 19 год.). У реал. г-зії одночасно вивчали нім. (24 год.) і франц. (22 год.) мови. Осн. видами роботи учнів на заняттях були читання і переклад текстів, а також переклад окремих речень із рідної мови іноземною. Такий підхід до навч. не давав змоги активно використовувати іноз. мову. Серед проблем, над якими працювали вчені, – пріоритети цілей навч., співвідношення усного і писем. мовлення, місце і роль рідної мови у вивченні іноземної, методи навч., особливості навч. плану (кількість год., відведених на вивчення іноз. мови, і класи, в яких здійснюється навч.). Ці питання були пріоритет. упродовж усієї історії вітчизн. теорії, методики і практики навч. іноз. мов. Постанова РМ СРСР «Про поліпшення вивчення іноземних мов» (1961) закріпила курс на практ. оволодіння іноз. мовою та ініціювала значні зміни в усій системі їхнього вивчення. Наприкінці 20 – на поч. 21 ст. зарубіжні і вітчизн. методисти почали активно трактувати комунікатив. підхід у навч. іноз. мов як пріоритетний. Це зумовлено політ. і соц.-екон. змінами, що відбулися у світі. Нині іноз. мови набувають статусу важливого засобу міжкультур. спілкування. Саме таке ставлення до іноз. мов і таке розуміння осн. їхніх функцій зумовлюють зміну окремих усталених поглядів на цілі, зміст і засоби навчання. Наприкінці 20 ст. видано перші вітчизн. шкіл. підручники. Автор. колективи, очолювані В. Плахотником, Н. Скляренко (обоє – англ. мова), В. Редьком (іспан. мова), Н. Басай (нім. мова), О. Тимченко (франц. мова), акумулювавши новітні досягнення в дидактиці, методиці, психології, лінгвістиці та ін. споріднених із ними науках, забезпечили середню школу новими засобами навчання. Згодом шкіл. практика збагатилася підручниками ін. авторів (Л. Биркун, А. Несвіт, О. Карп’юк, Н. Чумак, Т. Сірик). Реформування освіт. галузі України на поч. 21 ст. зумовило появу нових освіт. стандартів, навч. планів і програм. Відповідно до цих змін іноз. мову як заг.-осв. предмет у школі почали викладати з 2-го кл. Крім того, кожній школі надано можливість із 5-го кл. вводити вивчення другої іноз. мови. В Україні існує досвід функціонування спеціаліз. шкіл із навч. іноз. мов, де учні опановують їх упродовж усього курсу навч. в школі. У серед. школах України найпоширенішими є англ., нім., франц., іспан. мови, в деяких вивчають італ., китай., япон., араб., перську, корей., в’єтнам., польс., угор., фінську, норвез. та ін. Осн. засобами навч. є підручники, навч.-метод. комплекти, посібники, підготовлені вітчизн. автор. колективами. В останні роки особливого значення набули електронні навч.-метод. комплекти. Використовують також навч. літ-ру зарубіж. вид-в. Упродовж багатьох десятиліть іноз. мова як заг.-осв. предмет входить до змісту навч. у ВНЗах України. У 80-х рр. 20 ст. започатковано її вивчення на профес. рівні. Нині існують спец. ВНЗи та ф-ти ун-тів, які здійснюють підготовку фахівців з інозем. мов.

Літ.: Миролюбов А. А. История отечественной методики обучения иностранным языкам. Москва, 2002; Редько В. Г., Басай Н. П., Тімченко О. Т., Маленьких І. В. Концепція навчання іноземних мов у середній загальноосвітній 12-річній школі: Довід. учителя англ. мови. К., 2004; Редько В. Г. Лінгводидактичні засади навчання іноземної мови учнів початкової школи: Метод. посіб. К., 2007.

В. Г. Редько

Стаття оновлена: 2011