ІНОКЕ́НТІЇВЦІ — послідовники християнської секти. Виникла 1908 на Пд. України і в Молдові, на­звана на честь ієромонаха Балтського Свято-Феодосіїв. монастиря (нині Одес. обл.) Інокентія (Левізора), який проголосив себе третьою іпостас­сю Святої Трійці — «втіле­н­ням Духа Святого». Інокентій пере­конував віруючих у тому, що скоро на­стане «кінець світу», і всі мають готуватися до «страшного суду»; заперечував шлюб і сімʼю, лікарів, роз­глядав фіз. страж­да­н­ня як форму спокутува­н­ня гріхів, закликав від­мовлятися від власності, продавати землю, тварин, будинки за пів­ціни, а виручені кошти пере­давати «на користь обителі Духа Святого». У секті практикували бузувір. обряди, а самогубство вважали найкращою формою служі­н­ня Богу. У м. Балта і с. Липецьке (нині Котов. р-ну Одес. обл.) засн. монастирі І., на­звані «райськими садами». Інокентіївщина забрала у православ. Церкви тисячі віруючих з України, тож 1912 Синод домігся від цар. уряду висла­н­ня ченця Інокентія в Муромський (Оленец. губ.), а потім — Соловец. монастир (Архангел. губ.; обидві — Росія). Практично припинивши свою діяльність, секта однак від­родилася у роки 1-ї світової війни, коли її керівництво оголосило себе іпостасями нової «святої трійці», а ін. проповід­ників «святими». Нині на Пд. України і в Молдові існує декілька дрібних груп І., які не беруть участі у сусп. житті, ви­ступають проти шлюбу та освіти, за­ймаються жебрацтвом. У романі «Голгофа» Леся Гомона (К., 1959) оповід­ається про життя Інокентія.