Інокентіївці - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інокентіївці

ІНОКЕ́НТІЇВЦІ – послідовники християнської секти. Виникла 1908 на Пд. України і в Молдові, названа на честь ієромонаха Балтського Свято-Феодосіїв. монастиря (нині Одес. обл.) Інокентія (Левізора), який проголосив себе третьою іпостассю Святої Трійці – «втіленням Духа Святого». Інокентій переконував віруючих у тому, що скоро настане «кінець світу», і всі мають готуватися до «страшного суду»; заперечував шлюб і сім’ю, лікарів, розглядав фіз. страждання як форму спокутування гріхів, закликав відмовлятися від власності, продавати землю, тварин, будинки за півціни, а виручені кошти передавати «на користь обителі Духа Святого». У секті практикували бузувір. обряди, а самогубство вважали найкращою формою служіння Богу. У м. Балта і с. Липецьке (нині Котов. р-ну Одес. обл.) засн. монастирі І., названі «райськими садами». Інокентіївщина забрала у православ. Церкви тисячі віруючих з України, тож 1912 Синод домігся від цар. уряду вислання ченця Інокентія в Муромський (Оленец. губ.), а потім – Соловец. монастир (Архангел. губ.; обидві – Росія). Практично припинивши свою діяльність, секта однак відродилася у роки 1-ї світ. війни, коли її кер-во оголосило себе іпостасями нової «святої трійці», а ін. проповідників «святими». Нині на Пд. України і в Молдові існує декілька дрібних груп І., які не беруть участі у сусп. житті, виступають проти шлюбу та освіти, займаються жебрацтвом. У романі «Голгофа» Леся Гомона (К., 1959) оповідається про життя Інокентія.

А. М. Колодний

Стаття оновлена: 2011