Інокентій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інокентій

ІНОКЕ́НТІЙ (Бєляєв Іван Васильович; 23. 09. 1862, Владимир. губ., Росія – 09(22). 09. 1913, С.-Петербург) – церковний діяч РПЦ. Магістр богослов’я (1899). Закін. Казан. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1885). Відтоді – викл. Тобол. духов. семінарії (Росія) та жін. єпарх. уч-ща, від 1887 – інспектор Тобол. жін. г-зії. У березні 1895 прийняв чернечий постриг, возвед. у сан архімандрита. Відтоді – ректор Литов. духов. семінарії (м. Вільно, нині Вільнюс), настоятель Вілен. Свято-Троїц. монастиря. Голова ком-ту з вид-ва нар. книг і брошур Свято-Духів. братства. 1 серпня 1899 рукопоклад. у сан єпископа Сумського, вікарія Харків. єпархії; від 1901 – єпископ Нарвський, вікарій С.-Петербур. єпархії. Від 1903 – єпископ Тамбовський та Шацький; від 1909 – архієпископ Карталінський і Кахетинський, Екзарх Грузії. Чл. Священ. синоду (1909). Протистояв поширенню ідеї відновлення автокефалії Груз. Церкви. Учасник Всерос. монарх. з’їзду (Москва, 1907). Видав зб. «Слова и рѣчи» (Х., 1901; С.-Петербургъ, 1907, т. 1–2).

В. Г. Мудрик

Стаття оновлена: 2011