Інокентій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інокентій

ІНОКЕ́НТІЙ (Тихонов Борис Дмитрович; 22. 05. 1889, м. Іркутськ, Росія – 29. 11. 1937, Вінниця) – церковний діяч РПЦ. Закін. Томс. духовну семінарію, Петрогр. (нині С.-Петербург) духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1915), залиш. професор. стипендіатом при каф. церк. археології. Прийняв чернечий постриг 1913, возвед. у сан ієромонаха. Духівник автомоб. перев’язувал. загону (1914) та 2-го Серафимів. лазарету (1915). Від 1916 брав активну участь у місіонер. діяльності у Петрограді. Від 1917 – в Олександро-Невській лаврі (Петроград); один із засн. Олександро-Невського братства, де очолював гурток любителів православ. богослужіння; 1918 признач. управителем справ Духов. собору Лаври. Від 1919 – у Рос. відділ. Академії історії матеріал. культури. 1921 возвед. у сан архімандрита. 9 квітня 1922 хіротонізов. на єпископа Ладозького. 1 червня того ж року заарешт., висланий у Туркменістан. Після повернення до Петрограда, від 1925 – у складі Єпископ. ради. 19 грудня того ж року знову заарешт., за звинуваченням у розповсюдженні контррев. літ-ри засудж. до 3-х р. заслання у Норил. край (РФ). Після звільнення жив у м. Архангельськ (РФ). 1930 признач. керувати Благовєщен. єпархією, проте відмовився. 2 грудня 1931 заарешт. утретє, засудж. до 3-х р. таборів, покарання відбував у Соловец. таборах. Від жовтня 1933 – єпископ Староруський, вікарій Новгород. єпархії; від січня 1937 – архієпископ Харківський, від березня того ж року – Вінницький. 28 жовтня 1937 заарешт. учетверте, засудж. до розстрілу. 1993 Синод УПЦ МП проголосив І. місцевошанов. святим Харків. єпархії.

І. О. Шудрик

Стаття оновлена: 2011