Інсоляція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інсоляція

ІНСОЛЯ́ЦІЯ (лат. insolatio, від insolo – виставляю на сонце) – потік корпускулярної та електромагнітної сонячної радіації, що досягає поверхні Землі. Сонце є осн. джерелом енергії майже всіх процесів на Землі. Воно безперервно випромінює у міжпланет. простір велику кількість енергії у вигляді корпускул і електромагнітного випромінювання. Корпускулярне випромінювання (протони, альфа-частинки, іони гелію, ядра важчих елементів, а також електрони) поглинається здебільшого у верх. шарах атмосфери. Більшу частину енергії, яка зумовлює процеси, що відбуваються в усіх оболонках Землі, становить електромагнітне випромінювання Сонця. Воно складається з гамма-, рентґенів. променів, ультрафіолет. радіації, видимої частини спектра, інфрачервоної радіації, радіохвиль. Уся енергія (за винятком 0,1 %), що надходить до верх. межі атмосфери, формується за рахунок ультрафіолет., видимої та інфрачервоної частин спектра електромагніт. випромінювання Сонця. Випромінювал. здатність Сонця характеризують соняч. сталою (І0) – кількістю соняч. енергії, яка надходить до верх. межі атмосфери за одиницю часу на одиничну площину, розташовану перпендикулярно до соняч. променів при серед. відстані між Землею і Сонцем. Вона становить 1,37 кВт/м2. Але кут нахилу соняч. променів залежить від широти місцевості, пори року та часу доби, а відстань між Землею і Сонцем протягом року змінюється через еліптичність орбіти Землі. Кількість соняч. енергії, яка за одиницю часу надходить до верх. межі атмосфери на горизонтал. одиничну площину з урахуванням зазначених чинників, називають І. Оскільки на таку площину сонячна енергія потрапляє у період від сходу до заходу Сонця, то найчастіше розглядають добову І., тобто таку кількість соняч. енергії, що припадає на горизонтал. одиничну площину за час освітлення її Сонцем. Добова І. залежить лише від схилення Сонця (пори року) та широти місцевості. У період від 23 вересня до 22 березня у полярні широти (починаючи від 66,5°) сонячна радіація не надходить, І. дорівнює нулю. Під час сонцестояння (22 червня) на полюсі спостерігається максимум добової І. (46 мДж/м2). Для екватора характерні два максимуми І. – у дні весняного і осіннього рівнодення, коли Сонце перебуває у зеніті. У зв’язку зі змінами відстані між Землею і Сонцем протягом року виникає асиметрія у розподілі І. у півкулях Землі. Літня добова І. у Пн. півкулі більша, ніж у Пд., а зимова – менша. Проте у цілому за рік асиметрія у розподілі добової І. згладжується. Сонячна радіація, проходячи крізь атмосферу, ослаблюється внаслідок її поглинання оптично актив. газами, а також молекуляр. та аерозол. розсіювання. Отже, на одиничну площину земної поверхні за одиницю часу надходить значно менша кількість соняч. енергії порівняно з І., її називають сумар. соняч. радіацією. Вона є важливим кліматотвор. чинником.

Є. П. Школьний

Стаття оновлена: 2011