Інститут - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інститут

ІНСТИТУ́Т (від лат. institutum – устрій, установа) – сукупність норм права, що охоплює певні суспільні відносини; назва науково-дослідних установ, а також вищих спеціалізованих навчальних закладів; навчально-методична установа системи підвищення кваліфікації фахівців; окремий тип педагогічного навчального закладу (наприклад, учительський інститут).

Інститути шляхетних дівчат (І. ш. д.) – закриті привілейовані навчально-виховні заклади в дореволюційній Росії для дочок дворян, а згодом – і для заможних верств населення. Перший І. ш. д. засн. 1764 у С.-Петербурзі як Виховне т-во шляхет. дівчат (згодом Смольний ін-т). 1765 при ньому відкрито міщан. відділ., де готували дівчат (за винятком кріпачок) до роботи у дворян. маєтках (гувернантки, економки). В Україні такі заклади створ. у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). Кожен із них мав влас. статут; 1855 статутні документи уніфіковано згідно з Настановами для освіти вихованок жіночих навчальних закладів (1852). Навч. передбачало, крім заг.-осв. підготовки, отримання знань з етикету, домаш. госп-ва тощо. І. ш. д. у Києві спочатку був розташ. у будинку фельдмаршала Ф. Остен-Сакена, від 1840-х рр. – у влас. приміщенні (нині Міжнар. центр культури і мист-в). У ньому навч. дівчата зі збіднілих поміщиц. родин, від 1852 розпочато прийом дочок почес. громадян і купців 1-ї гільдії. При деяких І. ш. д. діяли спец. однорічні класи, що забезпечували пед. підготовку вихованок. Ліквідовані після більшов. перевороту 1917.

Інститути професійної освіти (І. п. о.) – вищі педагогічні навчальні заклади, створені 1930 на базі факультетів професійної освіти інститутів народної освіти. Готували викл. для технікумів, фабрично-завод. семирічок, робітн. ф-тів при з-дах. У їхній структурі діяло 3 ф-ти – соц., фіз.-мат., агробіологічний. Термін навч. – 4 р. В Україні 1931 функціонувало 8 І. п. о. Кількість студентів – 2400 осіб. 1933 під час реорганізації ВШ ліквідовані, на їхній базі відновлено ун-ти.

Інститути соціального виховання (І. с. в.) – вищі педагогічні навчальні заклади, створені 1930 на базі факультетів соціального виховання інститутів народної освіти. В І. с. в. функціонували шкіл., пед. та позашкіл. ф-ти. Термін навч. – 3 р. 1931 в Україні діяло 9 ін-тів: у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Ніжині, Полтаві, Кам’янці-Подільському, Миколаєві, Чернігові. 1933 реорганіз. в пед. ін-ти.

Інститути удосконалення вчителів (І. у. в.) – навчально-методичні установи. Осн. завдання: вивчення, узагальнення і поширення передового пед. досвіду і досягнень пед. науки; розроблення й удосконалення методів і форм навч.-вихов. роботи; надання систематич. допомоги вчителям, шкіл. метод. об’єдн., рай. та міським метод. кабінетам в орг-ції метод. роботи; здійснення курсової перепідготовки вчителів та ін. працівників освіти; орг-ція пед. читань, наук.-практ. конф., семінарів, пед. виставок, видання метод. літ-ри для вчителів. В Україні перші І. у. в. створ. 1939; станом на 1978 їх налічувалося 27. Нині функціонують як ін-ти післядиплом. пед. освіти.

Інститути удосконалення лікарів (І. у. л.) – вищі медичні навчальні заклади, що здійснюють підвищення кваліфікації лікарів і провізорів із різних теоретичних, клінічних і гігієнічних спеціальностей. У діяльності І. у. л. розрізняють дві форми: спеціалізацію (отримання молодими лікарями певної спеціальності) та удосконалення. Термін навч. – від 1 до 6 місяців. В Україні створ. 3 такі заклади: у Запоріжжі, Києві та Харкові (нині функціонують як мед. академії післядиплом. освіти). Крім того, діють ф-ти післядиплом. освіти у мед. ВНЗах.

Літ.: Народна освіта України: Установи профосвіти на 1 листопада 1931 року. 1933; Ряппо Я. П. Система народної освіти на Україні: Соціальне виховання, професійна освіта та наука. 1936; Народна освіта за 20 років революції. 1937 (усі – Харків).

С. І. Болтівець

Інститути народної освіти – вищі навчальні заклади, створені в Україні внаслідок освітньої реформи 1921 на базі фізико-математичних й історико-філологічних факультетів класичних університетів, закритих 1920, та інших педагогічних навчальних закладів. Проект ІНО передбачав наявність у них 3 ф-тів: соц. виховання, профес. і політ. освіти. На практиці вони мали різну структуру. Так, станом на 1921 у Вінн., Глухів., Житомир., Кам’янець-Поділ., Микол., Ніжин., Полтав., Херсон. і Черніг. ІНО діяв лише ф-т соц. виховання. У Катеринослав. (нині Дніпропетровськ), Київ., Одес. і Харків. – по 2 ф-ти: соц. виховання і профес. освіти. ІНО готували вчителів для заг.-осв. і профес. шкіл, працівників б-к, дит. позашкіл. установ та ін. Навч. тривало 3 р. Теор. заг.-пед. підготовку було представлено циклом «Предмети пед. характеру і трудові процеси». На 1-му курсі вивчали педагогіку, політику рад. влади в галузі нар. освіти; на 2-му – пед. психологію, патологію, гігієну, методи експерим. обстеження дітей і юнацтва; на 3-му – найважливіші пед. течії сучасності, історію педагогіки, статистику нар. освіти, т. зв. розповідання (виразне мовлення) і читання. Передбачалася практика в установах соц. виховання дітей (переважно в показових, прикріплених до ІНО), а також на індустр. чи с.-г. вироб-ві (залежно від регіонал. розташування закладу). Студенти всіх відділ. мали обов’язкові практ. заняття в школах, дошкіл. і позашкіл. установах, майстернях, садах, на полі тощо. 1921 на основі навч. планів низки ІНО розроблено офіц. навч. план для ф-ту соц. виховання, до якого, за необхідності, кожен з ін-тів мав право вносити власні корективи. План був спрямований на підготовку соц. вихователя, гол. увагу зосереджували на вивченні дитини, її вихованні в певних соц. умовах. На 1-му курсі теор. пед. підготовка полягала у вивченні 2-х навч. дисциплін – вступу до педагогіки й абетки праці та фіз. розвитку, а також проведенні семінарів із соц. виховання. На 2-му курсі вивчали анатомію й фізіологію людини у зв’язку з особливостями розвитку дитини, дит. санітарію, гігієну і дит. хвороби, психологію з педопсихологією, історію пед. теорії і практики, педологію; на 3-му – орг-цію рад. системи освіти та установ соц. виховання, статистику нар. освіти, охорону дитинства, дит. будинок-комуну, методику соц. виховання. Заг.-пед. підготовка на ф-ті профес. освіти передбачала ознайомлення з профес. школами і технікумами, вивчення новіт. теорій педагогіки, особливостей орг-ції шкіл. життя і клубної роботи, пробні й залікові лекції тощо. 1922 на 1-й Всеукр. пед. конф. під час перегляду навч. плану ф-ту соц. виховання ІНО відмічено необхідність його спрямування на підготовку педагога-організатора дит. життя в колективі. 1923 відповідно до рішень 2-ї Всеукр. пед. конф. ф-ти соц. виховання поділено на 2 типи. Тип «А» зорієнтовано на формування висококваліфікованого соцвиховника-енциклопедиста-організатора, його обслуговували 3 каф.: соц. виховання, педології, мистецтвознавства; тип «Б» мав забезпечити наук. спеціалізацію майбут. педагога (на 3-му курсі відбувався розподіл на вікову і дисциплінарно-циклову спеціалізації). На 3-й Всеукр. пед. конф. 1924 прийнято рішення про розроблення єдиного навч. плану ф-ту соц. виховання без предмет. фуркацій, основою якого проголошено дит. колектив і, відповідно, педагогіку колективу. Навч. план ф-ту соц. виховання ІНО, затв. 1925, був розрахований на 4-річний термін навч., де 4-й рік відведено для предмет. спеціалізації. Навч. плани відзначалися багатопредметністю, зокрема пед. циклу. 1926–29 тривала робота зі зменшення кількості теор. навч. дисциплін та уніфікації навч. планів. 1930 ІНО ліквідовано, на їхній основі створ. 3 типи ін-тів – соц. виховання, профес. освіти, фіз.-хім.-математичні.

Літ.: Зотін М. Педагогічна освіта на Україні. Х., 1926.

Н. М. Дем’яненко

Стаття оновлена: 2011