Інститут

ІНСТИТУ́Т (від лат. institutum — устрій, установа) — сукупність норм права, що охоплює певні су­спільні від­носини; назва науково-дослідних установ, а також вищих спеціалізованих на­вчальних закладів; на­вчально-методична установа системи під­вище­н­ня кваліфікації фахівців; окремий тип педагогічного на­вчального закладу (на­приклад, учительський ін­ститут).

Ін­ститути шляхетних дівчат (І. ш. д.) — закриті привіле­йовані на­вчально-виховні заклади в дореволюційній Росії для дочок дворян, а згодом — і для заможних верств населе­н­ня. Перший І. ш. д. засн. 1764 у С.-Петербурзі як Виховне товариство шляхет. дівчат (згодом Смольний ін­ститут). 1765 при ньому від­крито міщан. від­діл., де готували дівчат (за винятком кріпачок) до роботи у дворян. маєтках (гувернантки, економки). В Україні такі заклади створ. у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). Кожен із них мав влас. статут; 1855 статутні документи уніфіковано згідно з На­становами для освіти вихованок жіночих на­вчальних закладів (1852). Навч. перед­бачало, крім заг.-осв. під­готовки, отрима­н­ня знань з етикету, домаш. господарства тощо. І. ш. д. у Києві спочатку був роз­таш. у будинку фельдмаршала Ф. Остен-Сакена, від 1840-х рр. — у влас. приміщен­ні (нині Між­нар. центр культури і мистецтв). У ньому навч. дівчата зі збіднілих поміщиц. родин, від 1852 роз­почато при­йом дочок почес. громадян і купців 1-ї гільдії. При деяких І. ш. д. діяли спец. однорічні класи, що забезпечували пед. під­готовку вихованок. Ліквідовані після більшов. пере­вороту 1917.

Ін­ститути професійної освіти (І. п. о.) — вищі педагогічні на­вчальні заклади, створені 1930 на базі факультетів професійної освіти ін­ститутів народної освіти. Готували викл. для технікумів, фабрично-завод. семирічок, робітн. факультетів при заводах. У їхній структурі діяло 3 факультети — соц., фіз.-мат., агробіо­логічний. Термін навч. — 4 р. В Україні 1931 функціонувало 8 І. п. о. Кількість студентів — 2400 осіб. 1933 під час реорганізації ВШ ліквідовані, на їхній базі від­новлено університети.

Ін­ститути соціального вихова­н­ня (І. с. в.) — вищі педагогічні на­вчальні заклади, створені 1930 на базі факультетів соціального вихова­н­ня ін­ститутів народної освіти. В І. с. в. функціонували шкіл., пед. та поза­шкіл. факультети. Термін навч. — 3 р. 1931 в Україні діяло 9 ін­ститутів: у Києві, Харкові, Одесі, Дні­пропетровську, Ніжині, Полтаві, Камʼянці-Подільському, Миколаєві, Чернігові. 1933 реорганіз. в пед. ін­ститути.

Ін­ститути удосконале­н­ня вчителів (І. у. в.) — на­вчально-методичні установи. Осн. зав­да­н­ня: ви­вче­н­ня, узагальне­н­ня і пошире­н­ня пере­дового пед. досвіду і досягнень пед. науки; роз­робле­н­ня й удосконале­н­ня методів і форм навч.-вихов. роботи; на­да­н­ня систематич. допомоги вчителям, шкіл. метод. обʼ­єдн., рай. та міським метод. кабінетам в організації метод. роботи; здійсне­н­ня курсової пере­підготовки вчителів та ін. працівників освіти; організація пед. читань, наук.-практ. конф., семінарів, пед. ви­ставок, ви­да­н­ня метод. літ-ри для вчителів. В Україні перші І. у. в. створ. 1939; станом на 1978 їх налічувалося 27. Нині функціонують як ін­ститути післядиплом. пед. освіти.

Ін­ститути удосконале­н­ня лікарів (І. у. л.) — вищі медичні на­вчальні заклади, що здійснюють під­вище­н­ня кваліфікації лікарів і провізорів із різних теоретичних, клінічних і гігієнічних спеціальностей. У діяльності І. у. л. роз­різняють дві форми: спеціалізацію (отрима­н­ня молодими лікарями певної спеціальності) та удосконале­н­ня. Термін навч. — від 1 до 6 місяців. В Україні створ. 3 такі заклади: у Запоріж­жі, Києві та Харкові (нині функціонують як мед. академії післядиплом. освіти). Крім того, діють факультети післядиплом. освіти у мед. ВНЗах.

С. І. Болтівець

Ін­ститути народної освіти — вищі на­вчальні заклади, створені в Україні внаслідок освітньої реформи 1921 на базі фізико-математичних й історико-філологічних факультетів класичних університетів, закритих 1920, та інших педагогічних на­вчальних закладів. Проект ІНО перед­бачав наявність у них 3 факультетів: соц. вихова­н­ня, профес. і політ. освіти. На практиці вони мали різну структуру. Так, станом на 1921 у Вінн., Глухів., Житомир., Камʼянець-Поділ., Микол., Ніжин., Полтав., Херсон. і Черніг. ІНО діяв лише факультет соц. вихова­н­ня. У Катеринослав. (нині Дні­пропетровськ), Київ., Одес. і Харків. — по 2 факультети: соц. вихова­н­ня і профес. освіти. ІНО готували вчителів для заг.-осв. і профес. шкіл, працівників б-к, дит. поза­шкіл. установ та ін. Навч. тривало 3 р. Теор. заг.-пед. під­готовку було пред­ставлено циклом «Предмети пед. характеру і трудові процеси». На 1-му курсі ви­вчали педагогіку, політику рад. влади в галузі нар. освіти; на 2-му — пед. психологію, патологію, гігієну, методи екс­перим. обстеже­н­ня дітей і юнацтва; на 3-му — найважливіші пед. течії сучасності, історію педагогіки, статистику нар. освіти, т. зв. роз­повіда­н­ня (виразне мовле­н­ня) і чита­н­ня. Перед­бачалася практика в установах соц. вихова­н­ня дітей (пере­важно в показових, прикріплених до ІНО), а також на індустр. чи с.-г. виробництві (залежно від регіонал. роз­ташува­н­ня закладу). Студенти всіх від­діл. мали обовʼязкові практ. заня­т­тя в школах, до­шкіл. і поза­шкіл. установах, майстернях, садах, на полі тощо. 1921 на основі навч. планів низки ІНО роз­роблено офіц. навч. план для факультету соц. вихова­н­ня, до якого, за необхідності, кожен з ін­ститутів мав право вносити власні корективи. План був спрямований на під­готовку соц. вихователя, гол. увагу зосереджували на ви­вчен­ні дитини, її вихован­ні в певних соц. умовах. На 1-му курсі теор. пед. під­готовка полягала у ви­вчен­ні 2-х навч. дисциплін — вступу до педагогіки й абетки праці та фіз. роз­витку, а також проведен­ні семінарів із соц. вихова­н­ня. На 2-му курсі ви­вчали анатомію й фізіологію людини у звʼязку з особливостями роз­витку дитини, дит. санітарію, гігієну і дит. хвороби, психологію з педопсихологією, історію пед. теорії і практики, педологію; на 3-му — організацію рад. системи освіти та установ соц. вихова­н­ня, статистику нар. освіти, охорону дитинства, дит. будинок-комуну, методику соц. вихова­н­ня. Заг.-пед. під­готовка на факультеті профес. освіти перед­бачала озна­йомле­н­ня з профес. школами і технікумами, ви­вче­н­ня новіт. теорій педагогіки, особливостей організації шкіл. життя і клубної роботи, пробні й залікові лекції тощо. 1922 на 1-й Всеукр. пед. конф. під час пере­гляду навч. плану факультету соц. вихова­н­ня ІНО від­мічено необхідність його спрямува­н­ня на під­готовку педагога-організатора дит. життя в колективі. 1923 від­повід­но до рішень 2-ї Всеукр. пед. конф. факультети соц. вихова­н­ня поділено на 2 типи. Тип «А» зорієнтовано на формува­н­ня висококваліфікованого соцвиховника-енциклопедиста-організатора, його обслуговували 3 каф.: соц. вихова­н­ня, педології, мистецтво­знавства; тип «Б» мав забезпечити наук. спеціалізацію майбут. педагога (на 3-му курсі від­бувався роз­поділ на вікову і дисциплінарно-циклову спеціалізації). На 3-й Всеукр. пед. конф. 1924 прийнято ріше­н­ня про роз­робле­н­ня єдиного навч. плану факультету соц. вихова­н­ня без предмет. фуркацій, основою якого проголошено дит. колектив і, від­повід­но, педагогіку колективу. Навч. план факультету соц. вихова­н­ня ІНО, затв. 1925, був роз­рахований на 4-річний термін навч., де 4-й рік від­ведено для предмет. спеціалізації. Навч. плани від­значалися багато­предметністю, зокрема пед. циклу. 1926–29 тривала робота зі зменше­н­ня кількості теор. навч. дисциплін та уніфікації навч. планів. 1930 ІНО ліквідовано, на їхній основі створ. 3 типи ін­ститутів — соц. вихова­н­ня, профес. освіти, фіз.-хім.-математичні.

Н. М. Демʼяненко

Завантажити статтю