Інститут досліджень національних справ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інститут досліджень національних справ

ІНСТИТУ́Т ДОСЛІ́ДЖЕНЬ НАЦІОНА́ЛЬНИХ СПРАВ – польське наукове товариство. Засн. 1921 у Варшаві з метою вивчення становища нац. меншин та визначення шляхів розв’язання нац. проблем у Польщі з ініціативи Ш. Ашкеназі, В. Вакара, М. Гандельсмана, Т.-Л. Голувка, С. Стемповського та ін. 1922–23 діяльність Ін-ту обмежувалася влаштуванням дискусій. вечорів, згодом він припинив роботу. Відновлений 1925, значно активізував свою діяльність після травневого перевороту 1926 Ю. Пілсудського. Відтоді осн. напрямами роботи стали: дослідж. у галузі статистики, економіки, права, історії та ін.; збирання й публікація матеріалів з проблем нац. меншин, часописів, книг; популяризація народознавства (доповіді й конф.); надання наук. стипендій; контакти з уряд. установами та громад. орг-ціями (крайовими і закордон.), що займалися нац. проблемами. 1927–39 Ін-т друкував двомісячник «Sprawy Narodowościowe», видав понад 70 книг і брошур. Найважливіший дослідниц. здобуток у галузі радянології та народознавства – трактат М. Ковалевського «Polityka narodowościowa na Ukrainie Sowieckiej» (Warszawa, 1938). У рамках Ін-ту відбувалися публічні лекції укр. науковців, зокрема С. Томашівського – «Десять літ українського питання в Польщі» (1929), М. Кордуби – «Польсько-українські стосунки у X–XIII ст.» (1933), їхніх польс. колег. Так, на запрошення Ін-ту 1937 з публіч. лекцією «Еволюція національної політики Радянського Союзу» виступив польс. аналітик і коментатор подій у СРСР, моск. кор. Польс. телеграф. агентства й «Gazety Polskiej» (1932–35) Я.-О. Берсон. 1931 започатковано постій. семінар з нац. проблем, слухачами якого були студенти варшав. ВНЗів, викладачами – укр. проф. М. Ковалевський («Засади совєтської національної політики»), Б. Лепкий («Нарис історії української літератури»), Б. Ржепецький («Економічне підґрунтя українського питання») та ін. За ухвалою заг. зборів дійс. чл. Ін-ту 1936 створ. Комісію з дослідж. становища поляків у СРСР, яка, серед іншого, вивчала чисельність та розміщення поляків у СРСР, їхнє реліг. життя, шкільництво, проблеми підручників і польс. правопису, пресу, правове становище, політику влади щодо поляків тощо. І. д. н. с. співпрацював з польс. та укр. установами аналог. спрямування: Ін-том дослідж. новіт. історії Польщі, Сх. ін-том, Укр. наук. ін-том у Варшаві та ін. (спільно з цими інституціями 1937 у Варшаві проведено урочисте засідання, присвяч. пам’яті Л. Василевського). 1932 нараховував 48 дійс. чл., серед них – І. Огієнко, Б. Ржепецький, Р. Смаль-Стоцький. Голови – С. Тугутт (1926–31), Л. Василевський (1931–36), Л. Коланковський (1936–39), дир. – Т.-Л. Голувко (1926–27), ген. секр. – С. Папроцький (1926–39). І. д. н. с. формально був незалеж., однак його діяльність знач. мірою фінансувалася різними польс. уряд. установами, зацікавленими в реалізації політ. програми прометеїзму.

Літ.: Dziesięciolecie działalności Instytutu Badań Spraw Narodowościowych 1922–1932. Warszawa, 1932; Ковалевський M. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. Іннсбрук, 1960; R. Torzecki. Kwestia ukraińska w Polsce w latach 1923–1929. Kraków, 1989; M. Kornat. Sowietologia i studia wschodoznawcze w Polsce międzywojennej // Zeszyty Historyczne. 2002. Z. 140; Рубльов O. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004.

O. C. Рубльов

Стаття оновлена: 2011