Інститут червоної професури при ВУЦВК - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інститут червоної професури при ВУЦВК

ІНСТИТУ́Т ЧЕРВО́НОЇ ПРОФЕСУ́РИ при ВУЦВК – вищий навчальний партійний заклад з підготовки викладачів суспільних наук для вищих навчальних закладів, а також працівників науково-дослідних установ, центральних партійних і державних органів. Засн. 1934 у результаті об’єднання окремих ін-тів червоної професури у Харкові, які були створ. 1932 на базі навч. частин Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Мав 7 відділів: екон., філос., істор., рад. буд-ва і права, літ., підготовки кадрів, заоч. аспірантури. Від вересня 1934 функціонував у Києві. Курс навч. тривав 3 р. Метою діяльності була підготовка висококваліфіков. більшов. укр. кадрів викладачів, наук. та практ. працівників для соціаліст. госп-ва і різних ділянок культур. буд-ва у галузях політекономії, історії, історії ВКП(б) і КП(б)У, філософії, рад. буд-ва і права та літ-ри. На навч. приймали чл. більшов. партії зі стажем не менше 3-х р., після закінчення ВНЗів соц.-екон. профілю, з досвідом керівної парт., профспілк. чи госп. роботи. Для істор.-парт. сектору істор. відділу Ін-ту парт. стаж становив: не менше 8-ми р. – для робітників, 10 р. – для службовців (із обов’язк. 5-річ. досвідом парт. роботи на керів. посадах). Була встановлена власна процедура прийому, яка передбачала складання плану набору слухачів по областях, одержання рекомендацій від обкомів ВКП(б) на абітурієнтів, затвердження кандидатур мандат. комісією (займалася особовими справами вступників та регулювала кількість осіб, допущених до вступ. іспитів). Відповідно до рішення ЦК КП(б)У від 4 травня 1934 перевагу при вступі надавали особам робітничо-селян. походження. За нац. складом серед слухачів переважали українці, дисципліни викладалися укр. мовою. Осн. вимогою до слухачів і викл. була політ. благонадійність. Особам, які навчалися в Ін-ті, держава надавала допомогу, зокрема приміщення для проживання, мед. обслуговування, забезпечувала нормал. харчуванням. Ін-т у різний час очолювали З. Ашраф’ян, О. Сенченко, Л. Гіттель. У листопаді 1937 на його базі створ. Ін-т підготовки викладачів соц.-екон. дисциплін ВНЗів та вищих тех. навч. закладів при з-дах. Ліквідація ін-тів червоної професури в СРСР обумовлена низкою причин, серед яких – незадовіл. стан навч.-вихов. роботи в останні роки діяльності, зменшення кількості слухачів, аспірантів, викл. у результаті масових арештів, недоліки у навч. програмах. Однак відведена рад. владою для них роль провід. закладів виховання науковців-марксистів з відповід. ідеол. спрямуванням була переважно виконана.

Літ.: Комаренко Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917–1937 рр.). К., 1973; Кузьменко М. М. Архівні матеріали ЦДАГО України та ЦДАВО України з проблеми діяльності Інституту червоної професури у 20–30-ті рр. ХХ ст. // Схід. 2005. № 5; Стрижак Є. Інститут червоної професури (1929–1937): У пошуках більшовицької альтернативи «старій професурі» // Проблеми історії України: Міжвідом. зб. наук. пр. К., 2007. Вип. 17; Богдашина О., Сазонова І. Інститут червоної професури: соціально-політичні та матеріальні умови функціонування (1932–1937 рр.) // Актуал. проблеми вітчизн. та всесвіт. історії: Зб. наук. пр. Х., 2008. Вип. 11.

О. В. Юркова

Стаття оновлена: 2011