ІН­СТИТУ́ТИ СОЦІА́ЛЬНІ — стійкі в часі способи впорядкува­н­ня, під­тримки і забезпече­н­ня без­пеки сумісного життя людей, що склалися історично. У соціології існують декілька від­носно автономних трактувань І. с. Родоначальник одного з них Г. Спенсер роз­глядав ін­ститути як найбільш загальні структурні елементи су­спільства, покликані задовольняти пʼять типів фундаментальних потреб: у продовжен­ні роду (ін­ститут сімʼї та шлюбу); в без­пеці й соціальному порядку (ін­ститути держави та права); у засобах існува­н­ня (ін­ститути приватної власності, ринку, економіка загалом як ін­ститут); у соціалізації нових поколінь, вироблен­ні та транс­ляції знань, під­готовці кадрів (ін­ститути освіти й науки); у сенсі індивідуального і колективного існува­н­ня (ін­ститути релігії та мистецтва). При цьому всі вони пере­бувають між собою у від­носинах ко­ординації й суб­ординації. За домінува­н­ням І. с. можна встановити тип су­спільства: домінува­н­ня ін­ституту сімʼї — родове су­спільство, Церкви — фе­одальне, держави — соціалістичне (тоталітарне), ринку і приватної власності — капіталістичне (демократичне). Структурні елементи І. с.: система цін­ностей, ідеалів і цілей, яка інтегрує індивідів у від­носно єдине су­спільне ціле; норми та правила поведінки й спілкува­н­ня, що конкретизують цін­ності та ідеали; система соціального контролю — сукупність при­йомів спо­стереже­н­ня за поведінкою індивідів і спільнот, а також набір санкцій, що примушують дотримуватися встановлених норм і правил; організації — ієрархічно структурована сукупність статусів і ролей, основна цільовою функцією якої є від­творе­н­ня соціального порядку в сфері від­повід­альності І. с. та виріше­н­ня по­стійних і вперше виникаючих соціальних про­блем. Автор іншого трактува­н­ня Е. Дюркгайм за­пропонував називати І. с. усі зразки, наслідуючи які індивіди спри­ймають навколишню дійсність, пояснюють її для себе й інших, вірува­н­ня, звички та звичаї, пере­кона­н­ня і упередже­н­ня, способи поведінки — те, що по­ступово склалося та утвердилося в групах і спів­товариствах як нормальне, типове, перед­бачуване й очікуване. У структурно-функціональній соціології І. с. — систематична взаємодія між індивідами, яка здійснюється від­повід­но до культурно та соціально легітимних (су­спільно ви­знаних і санкціонованих) зразків і моделей поведінки, зафіксованих у звичаях, традиціях, міфах, легендах, ідеології або праві. М. Вебер на прикладі утвердже­н­ня «духу капіталізму» довів, що процес ін­ституціоналізації (становле­н­ня) І. с. може бути успішним при виконан­ні низки обовʼязкових умов: наявності комплексу найбільш загальних цін­ностей, значень і сенсів (у випадку «духу капіталізму» — уявле­н­ня про поклика­н­ня людини в її земному житті, за­пропоноване проте­стантською етикою); формува­н­ня в ході соціалізації такої прихильності до І. с., що вони не ставляться під сумнів у найне­сприятливіших об­ставинах (справжні носії «духу капіталізму» продовжують робити заощадже­н­ня навіть в умовах реальної за­грози конфіскації накопиченого, діючи ір­раціонально з по­гляду наявних можливостей і обмежень жит­тєдіяльності); ухвале­н­ня правових норм (рамок до­зволеного і забороненого в контекс­ті загальних цін­ностей та сенсів, які й під­тверджують закон­ність від­повід­них практик і поведінки); стійкого від­творе­н­ня соціальних спільнот, фактичних носіїв цін­ностей, норм і правил цілеспрямованої та су­спільно корисної дії; виникне­н­ня неформальних обʼ­єд­нань індивідів і формальних організацій, що сприяють досягнен­ню соціально значущих цілей.

У сучасних умовах ефективність роботи І. с. із від­творе­н­ня умов і форм спільного життя, виріше­н­ня поточних і вперше виникаючих соціальних про­блем все частіше ставиться під сумнів. В Україні становле­н­ня від­сутніх до отрима­н­ня незалежності І. с. (держава, ринок, приватна власність) су­проводжується інерційною присутністю колишніх ін­ституційних утворень у ви­гляді звичок, звичаїв, пере­конань, схем дії і поведінки. На фоні процесів глобалізації послаблюються роль і значе­н­ня окремих традиційних І. с., напр., національної держави, яка втрачає здатність контролювати і регулювати деякі важливі процеси та явища (економіка, циркуляція культурних зразків і моделей у мас-медіа). Су­спільство­знавці все частіше наголошують на про­блематизації загальних цін­ностей та ідеалів, що явно втрачають можливості й ресурси обʼ­єд­нувати людей та бути джерелом солідарності; не­придатності раніше засвоєних норм і правил до ситуацій і об­ставин, які швидко змінюються; на тому, що в нових умовах І. с. в кращому випадку фіксують або тільки артикулюють про­блеми індивідів, груп, прошарків населе­н­ня, а в гіршому — зумовлюють їх.