Інститути соціальні - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інститути соціальні

ІНСТИТУ́ТИ СОЦІА́ЛЬНІ – стійкі в часі способи впорядкування, підтримки і забезпечення безпеки сумісного життя людей, що склалися історично. У соціології існують декілька відносно автоном. трактувань І. с. Родоначальник одного з них Г. Спенсер розглядав ін-ти як найбільш заг. структурні елементи сусп-ва, покликані задовольняти п’ять типів фундаментал. потреб: у продовженні роду (ін-т сім’ї та шлюбу); в безпеці й соц. порядку (ін-ти держави та права); у засобах існування (ін-ти приват. власності, ринку, економіка загалом як ін-т); у соціалізації нових поколінь, виробленні та трансляції знань, підготовці кадрів (ін-ти освіти й науки); у сенсі індивід. і колектив. існування (ін-ти релігії та мист-ва). При цьому всі вони перебувають між собою у відносинах координації й субординації. За домінуванням І. с. можна встановити тип сусп-ва: домінування ін-ту сім’ї – родове сусп-во, Церкви – феодальне, держави – соціаліст. (тоталітарне), ринку і приват. власності – капіталіст. (демократ.). Структурні елементи І. с.: система цінностей, ідеалів і цілей, яка інтегрує індивідів у відносно єдине сусп. ціле; норми та правила поведінки й спілкування, що конкретизують цінності та ідеали; система соц. контролю – сукупність прийомів спостереження за поведінкою індивідів і спільнот, а також набір санкцій, що примушують дотримуватися встановлених норм і правил; орг-ції – ієрархічно структурована сукупність статусів і ролей, осн. цільовою функцією якої є відтворення соц. порядку в сфері відповідальності І. с. та вирішення постій. і вперше виникаючих соц. проблем. Автор ін. трактування Е. Дюркгайм запропонував називати І. с. усі зразки, наслідуючи які індивіди сприймають навколишню дійсність, пояснюють її для себе й інших, вірування, звички та звичаї, переконання і упередження, способи поведінки – те, що поступово склалося та утвердилося в групах і співтовариствах як нормальне, типове, передбачуване й очікуване. У структурно-функціонал. соціології І. с. – системат. взаємодія між індивідами, яка здійснюється відповідно до культурно та соціально легітим. (суспільно визнаних і санкціонов.) зразків і моделей поведінки, зафіксов. у звичаях, традиціях, міфах, легендах, ідеології або праві. М. Вебер на прикладі утвердження «духу капіталізму» довів, що процес інституціоналізації (становлення) І. с. може бути успішним при виконанні низки обов’язкових умов: наявності комплексу найбільш заг. цінностей, значень і сенсів (у випадку «духу капіталізму» – уявлення про покликання людини в її земному житті, запропоноване протестант. етикою); формування в ході соціалізації такої прихильності до І. с., що вони не ставляться під сумнів у найнесприятливіших обставинах (справжні носії «духу капіталізму» продовжують робити заощадження навіть в умовах реал. загрози конфіскації накопиченого, діючи ірраціонально з погляду наявних можливостей і обмежень життєдіяльності); ухвалення правових норм (рамок дозволеного і забороненого в контексті заг. цінностей та сенсів, які й підтверджують законність відповід. практик і поведінки); стійкого відтворення соц. спільнот, фактич. носіїв цінностей, норм і правил цілеспрямов. та суспільно корисної дії; виникнення неформал. об’єднань індивідів і формал. орг-цій, що сприяють досягненню соціально значущих цілей.

У сучас. умовах ефективність роботи І. с. із відтворення умов і форм спіл. життя, вирішення поточ. і вперше виникаючих соц. проблем все частіше ставиться під сумнів. В Україні становлення відсутніх до отримання незалежності І. с. (держава, ринок, приватна власність) супроводжується інерц. присутністю колиш. інституц. утворень у вигляді звичок, звичаїв, переконань, схем дії і поведінки. На фоні процесів глобалізації послаблюються роль і значення окремих традиц. І. с., напр., нац. держави, яка втрачає здатність контролювати і регулювати деякі важливі процеси та явища (економіка, циркуляція культур. зразків і моделей у мас-медіа). Суспільствознавці все частіше наголошують на проблематизації заг. цінностей та ідеалів, що явно втрачають можливості й ресурси об’єднувати людей та бути джерелом солідарності; непридатності раніше засвоєних норм і правил до ситуацій і обставин, які швидко змінюються; на тому, що в нових умовах І. с. в кращому випадку фіксують або тільки артикулюють проблеми індивідів, груп, прошарків насел., а в гіршому – зумовлюють їх.

Літ.: Головаха Е., Панина Н. Постсоветская деинституционализация и становление новых социальных институтов в украинском обществе // Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. № 4; Чернецкий Ю. Современный институционализм как направление социологического теоретизирования // Там само. 2003. № 2; Макеев С. Социальные институты: классические трактовки и современные подходы к изучению // Там само. 2004. № 1.

С. О. Макеєв

Стаття оновлена: 2011