Інститути сталого розвитку — Енциклопедія Сучасної України

Інститути сталого розвитку

ІНСТИТУ́ТИ СТА́ЛОГО РО́ЗВИТКУ – сукупність норм суспільної поведінки, правових засад, форм суспільного устрою, спрямованих на забезпечення сталого розвитку. Осн. І. с. р. є базисні «метаінститути» сучасності: академ. та університет. наука, що генерує інновації; фінанс. (зокрема банківсько-біржова) система, яка регулює розподіл ресурсів у напрямах, необхід. для впровадження інновацій та ін.; законодавчі ін-ти, що створюють правову основу для інновацій, а також ін-ти підтримки: вільна преса (система масових комунікацій), гол. функція якої – запобігання монополії на знання; організац.-адм. система, яка відповідає за упр. сусп-вом, що швидко змінюється; незалеж. суд, признач. для розв’язання або запобігання внутр.-систем. конфліктам. Надзвичайно важливі складові І. с. р. – компоненти сусп. життя, які утворюють систему соц. пам’яті, що забезпечує накопичення, зберігання і відтворення соц. інформації: культурні та етичні засади, релігія, освіта, мист-во, нац. менталітет.

Літ.: Синякевич І. М. Інструменти екополітики: теорія і практика. Л., 2003; Бобылев С. Н., Гирусов Э. В., Перелет Р. А. и др. Экономика устойчивого развития. Москва, 2004; Герасимчук З. В., Вахович І. М., Голян В. А., Олексик А. О. Трансформація інституціонального механізму природокористування в умовах глобалізації: Екологічні імперативи та системні суперечності. Лц., 2006.

Статтю оновлено: 2011
Цитувати статтю
Л. Г. Мельник . Інститути сталого розвитку // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12370 (дата звернення: 05.03.2021).