Інтарсія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інтарсія

ІНТА́РСІЯ (від італ. іntаrsio – викладанка) – різновид художнього оброблення дерева, техніка щільного викладання на поверхні виробу (настінні хрести, плакетки, шкатулки, меблі) з кольорових пластинок деревини (шпону), іноді з додаванням кістки, перламутру тощо. У техніці І. можна створити декор. геом. й рослинні композиції, натюрморти, краєвиди, портрети. І. відома вже в стародав. світі, в колі середземномор. культури, на Близькому Сх., в Єгипті. Звідти в 13 ст. поширилася в Європі, насамперед в Італії (декор із геом. мотивів), згодом в Іспанії. Розквіт настав у період Відродження внаслідок масового виготовлення тонких дерев’яних пластинок на водяних пилорамах (поч. 16 ст., зокрема у м. Реґенсбурґ, Німеччина). У період бароко І. розповсюдилася у Франції, Великій Британії та Нідерландах. 1667 у Парижі засн. Королів. мануфактуру, де працював А.-Ш. Буль із синами. Він замінив на меблях рельєфно різьблений орнамент удосконаленим видом І. – маркетрі, яка у 18–19 ст. поширилася у багатьох країнах Європи. В Україні І. запроваджена цеховими майстрами меблів від 16 ст. (скриня, скриня-стіл, Галичина, МЕХП); трапляється на меблях та дерев’яній галантереї (18–19 ст.) київ., полтав. і черніг. осередків. У 1950–70-х рр. техніки І. навчали у Львів. ін-ті приклад. та декор. мист-ва, Косів. уч-щі приклад. мист-ва. У 1960–80-х рр. декор. плакетки й меблі з І. виготовляли на Берегів. деревооброб. ф-ці (Закарп. обл.), Івано-Фр. і Львів. худож.-вироб. комбінатах, вироб. об’єдн. «Дрогобичдерев», «Львівдерев» та «Черкасимеблі». Широко до І. вдавалися самодіял. майстри. Наприкінці 20 ст. інтерес до цієї техніки послабився. Див. також Аплікація.

Літ.: Моран де А. История декоративно-прикладного искусства / Пер. с франц. Москва, 1982; Станкевич М. Художня обробка дерева // Нар. художні промисли УРСР. К., 1986.

М. Є. Станкевич

Стаття оновлена: 2011