Інтелектуалізм

ІНТЕЛЕКТУАЛІ́ЗМ (від лат. intellectualis — ро­зумовий) — напрям у філософії та психології, який роз­глядає пі­зна­н­ня насамперед через інтелект, абсолютизує мислення, від­межовуючи їх від емпірики; пріоритет ро­зуму над сферою чут­тєвості; насиченість думками та ідеями, концептуальна змістовність, вияв ро­зумового й духовного начал. В антич. філософії (Сократ, елеати, платоніки) єдино достовірним вважали інтелектуал. пі­зна­н­ня, заперечуючи істин­ність чут­тєвого. У Новий час І. змагався проти однобіч. сенсуалізму (Р. Декарт, картезіанці, Р. Прайс). І. наявний: у логіч. структурах мови; рац. модальності форм спілкува­н­ня; картезіан. онтології самосві­домого субʼєкта («мислю, отже, існую»); умо­гляд. рефлексії; теоріях І. у філософії, психології, логіч. позитивізмі; особи­стій псих. схильності до дискурсив. мисле­н­ня; сусп. авторитеті й цінуван­ні ро­зуму, пі­зна­н­ня, науки; математиці як універс. мові опису реальності; інтелектуалізації праці, ефективності техніки, рац. побуті, способі життя. І. виник у Європі в добу Просвітництва як запорука домінува­н­ня та влади інтелекту над зовн. (фіз., біол. тощо) і внутр. (тілесно-чут­тєвою, інстинктив.) природою. І. — спосіб під­порядкува­н­ня природ. сил розум. волі з метою доціл. організації буття. Цивілізація завдячує І. найвищими досягне­н­нями науки, техніки, права. І., втілений в інформ. технологіях та компʼютер. мережах, реалізується у глобал. штуч. інтелекті, який фактично керує техно­сферою і ви­значає режим жит­тєдіяльності сучас. су­спільства. Помилково й небезпечно абсолютизувати І., адже він не гарантує роз­вʼязку всіх питань. І. суперечливо виявився у сфері морал. стосунків (рац. етика) і худож. практиці (концептуалізм). І. частково дотичний до гуманістич. цілей та цін­ностей, але може бути викори­станим і для негатив., антигуман. проектів. Хибно також нехтувати І.: якщо рац. само­вла­да­н­ня ослаблене, з під­сві­домості виринають де­структиви («немотивоване» злочинство, спонтан­ні девіації тощо). Не тільки «сон ро­зуму народжує чудовиськ», а й І., по­збавлений гармоній. морал., естет., реліг. духовності.

В Україні І. традиційно критикували на користь «філософії серця». Пита­н­ня конкуренції між ро­зумом та «серцем» полягало в тому, що з них керуватиме волею і поклика­н­ням. Внесок укр. філософії у світ. дис­кусію про гармонію чи дис­гармонію інтелекту та «інстинкту» сприяв уточнен­ню меж чин­ності І. У сучас. Україні І. виявляється в інтелектуал. поезії, романі, театрі, образотвор. мистецтві. Інтелектуал. інтуїція в теоретиків під­силена укр. евристикою чут­тєвості. Інтелектуали (як і на Зх.) здебільшого опонують владі, не маючи дієвих важелів впливу на соц.-політ. ситуацію. Пер­спективи І. повʼязані з обʼ­єд­на­н­ням європ. і глобал. інтелектуал. життя (проект глобал. інтелектуал. уряду). Див. також Бездуховність, Раціоналізм.

Завантажити статтю