Інтернаціональні військові формування у Червоній армії 1918-20

ІНТЕРНАЦІОНА́ЛЬНІ ВІЙСЬКО́ВІ ФОРМУВА́­Н­НЯ У ЧЕРВО́НІЙ А́РМІЇ 1918–20 — військові під­роз­діли, сформовані з іноземних громадян, які мешкали на території колишньої Російської імперії та добровільно під­тримали більшовиків. Напередодні більшов. пере­вороту 1917 у Росії пере­бувало бл. 4 млн іноз. громадян: понад 2 млн нім., австро-угор., турец., болгар. військовополонених, бл. 1,5 млн пере­селенців з Болгарії, Австро-Угорщини (сучасні Чехія, Словач­чина, Сербія, Хорватія), Ірану, Китаю, Кореї, бл. 500 тис. біженців і заробітчан із Румунії, турец. частин Вірменії та ін. Перші інтернац. під­роз­діли сформовано у листопаді 1917 — січні 1918, зокрема у Петро­граді (нині С.-Петербург) — фінський загін Червоної гвардії, у Мінську — польс. рев. баталь­йон, в Одесі — 2 румун. рев. баталь­йони, у м. Катеринослав (нині Дні­пропетровськ) — 1-й серб. рев. загін. Після захопле­н­ня Києва у лютому 1918 більшовики організували штаб між­нар. рев. військ, що роз­почав набір добровольців до інтернац. частин. Оскільки до літа 1918 створе­н­ня інтернац. загонів на контрольов. більшовиками тер. роз­горнуто у декількох десятках міст, для ко­ординації роботи в червні 1918 з ініціативи Центр. федерації іноз. груп при ЦК РКП (б) засн. Комісію з формува­н­ня інтернац. груп у Червоній армії. У квітні 1919 її пере­творено в Упр. з формува­н­ня інтернац. частин Червоної армії РСФРР (у травні 1919 в Києві створ. від­повід­не упр. при Наркоматі військ. справ УСРР), у червні 1919 — у Військ. комісію Центр. федерації іноз. груп при ЦК РКП (б), що діяла до травня 1920. До складу військ більшов. Укр. фронту під командува­н­ням В. Антонова-Овсієнка, які вторглися на тер. УНР, на поч. 1919, серед ін., входили 1-й Моск. нім. полк, Казан. інтернац. загін, Орлов. інтернац. баталь­йон. У травні 1919 в Одесі роз­почато формува­н­ня інтернац. дивізії у складі 3-х бригад, які від­разу ж від­правлено на фронт; у червні того ж року — інтернац. дивізії зі штабом у Києві у складі 2-х бригад: 1-ї — у Києві (включена до 12-ї армії Зх. фронту), 2-ї — у Черкасах (зголосилося бл. 2-х тис. інтернаціоналістів). Навесні–влітку 1919 у складі більшов. військ на території України воювали 1-й Полтав. інтернац. полк (командир — угорець Р. Фекете), 1-й інтернац. піхот. полк (угорець Тардін, серб Юрічек), 3-й інтернац. полк (угорець Л. Тавро), румун. інтернац. загін та ін. (заг. чисельність особового складу — бл. 10 тис. вояків). У боях з поляками 1920 брали участь пере­ведені зі Сх. фронту 1-й інтернац. полк і 1-й Турке­стан. інтернац. полк (складався пере­важно з німців і угорців), з військами генерала П. Врангеля — окрема інтернац. кавалерій. бригада (командир — чех Е. Кужело). Багато інтернаціоналістів (болгари, серби та ін.) воювало у бригаді Г. Котовського, 1-й Кін­ній армії. Вони також посідали високі командні посади у цих та ін. військ. формува­н­нях, зокрема чл. рев­військради Пд. фронту був угорець Б. Кун, нач­штабу армій — румун В. Попович, хорват Г. Барабаш, командирами і нач­штабу бригад — поляк К. Квятек, серби Д. Сердич і Б. Бошкович, чех С. Частек. Двічі орденом Червоного Прапора від­значено німця А. Кампфа, угорця Л. Гавро, чеха Е. Кужела, по одному разу — хорвата О. Дундича, фіна Т. Антикайнена, китайця Чу Чин Ліна та ін. Інтернац. військ. формува­н­ня ві­діграли важливу роль у встановлен­ні та утриман­ні більшов. влади на тер. колиш. Рос. імперії. За оцінками рос. публіциста М. Назарова, у ході воєн. дій 1918–20 більшовики викори­стали бл. 300 тис. на­йманих вояків-інтернаціоналістів. Вони складали основу загороджувал. і карал. загонів, оскільки були типовими на­йманцями, не мали кровних родин. звʼязків з місц. насел. і не спів­чували йому (особливою жорстокістю вирізнялися китайці), а також не під­давалися агітації та пропаганді, на від­міну від етніч. українців чи росіян. Після заверше­н­ня воєн. дій інтернац. частини роз­формовано, однак більшість інтернаціоналістів прийняла рад. громадянство і залишилася в СРСР. На­прикінці 1930-х рр. багатьох із них ре­пресовано.

Завантажити статтю