Інтернет

ІНТЕРНЕ́Т (англ. Internet, від interconnected networks — повʼязані мережі) — всесвітня система обʼ­єд­наних компʼютерних мереж. Інша назва — всесвітня мережа (або глобальна мережа). Ві­ді­грає важливу роль у створен­ні інформаційного простору глобального су­спільства, слугує фізичною основою до­ступу до взаємозвʼязаних гіпертекс­тових документів всесвітньої «павутини» (World Wide Web) і багатьох систем (протоколів) пере­дава­н­ня даних. Це фактично нескінчен­ний і загальнодо­ступний інформаційний ресурс, джерело знань.

Ідею Всесвітньої компʼютерної мережі за­пропонував 1962 керівник Агентства пере­дових оборон­них дослідницьких проектів США Дж. Ліклайдер. 1969 МО США доручило роз­робле­н­ня проекту в цьому напрямі Каліфорнійського університету (м. Лос-Анджелес), Стенфордського дослідницького центру (шт. Каліфорнія), Університетам Юти (м. Лоґан) та Каліфорнії (м. Санта-Барбара). Того ж року в Каліфорнійському університеті встановлено перший сервер ARPANET (від Advanced Research Projects Agency Network). 1971 роз­роблено про­граму для від­правле­н­ня електрон­ної пошти (e-mail), яка від­разу стала дуже популярною. 1973 до мережі через транс­атлантичний кабель під­ʼ­єд­нано перші іноземні організації. У 1970-х рр. мережу використовували пере­важно для пере­сила­н­ня електрон­ної пошти, тоді ж зʼявилися перші списки поштових роз­силок, групи новин і дошки оголошень, почали активно роз­виватися протоколи пере­дачі даних ви­значених стандартів. 1983 за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет». 1989 у Європейському центрі ядерних досліджень (Женева) за­пропонували концепцію тенет, упродовж 2-х р. роз­роблено протокол пере­дава­н­ня гіпертекс­ту HTTP, мову гіпертекс­тової роз­мітки HTML та уніфіковані ідентифікатори ресурсу URI. 1995 сформовано Консорціум всесвітньої «павутини» (англ. WWW Consorcium, або W3C). Практично тенета створила сучасний ви­гляд І., він став до­ступним не лише через компʼютерні мережі, а й через супутники звʼязку, радіосигнали, кабельне телебаче­н­ня, телефон­ні лінії, мережі стільникового звʼязку, спеціальні оптико-волокон­ні лінії та електро­проводи.

І. — інструмент створе­н­ня роз­поділених динамічних систем хмарних обчислень і Grid-технологій. Хмарні обчисле­н­ня (буквально з англ. cloud computing) — концепція, згідно з якою про­грами запускаютья і видають результати роботи у вікно стандартної системи пере­гляду інформації (Web-браузера) на локальному персональному компʼютері, при цьому всі за­стосува­н­ня і їх дані, необхідні для роботи, роз­міщені на виділеному сервері в І.

Семантична павутина (англ. Semantic Web), яка на початку свого по­ступу була зосереджена на можливостях машин­ного ро­зумі­н­ня семантики документів і структурованих даних, сьогодні стрімко роз­ширює свої межі завдяки роз­витку штучного інтелекту. Технології дають змогу машинам не лише ро­зуміти, а й генерувати людську мову, сприяючи більш інтуїтивній та ефективній взаємодії між людиною і цифровим середовищем. Для опису ресурсів у семантичній павутині використовують формат RDF (Resource Description Framework), що базується на синтаксисі роз­ширюваної мови роз­мітки XML і за­стосовує ідентифікатори URI для по­значе­н­ня ресурсів. Важливу роль також ві­ді­грає мова OWL (Web Ontology Language), що, ставши Рекомендацією W3C у 2004 році, слугує ключовим інструментом для побудови онтологій і забезпече­н­ня між­системної сумісності в контекс­ті сучасних цифрових платформ.

Подібний до І. проект за­пропонував 1962 В. Глушков — ОГАС («Общегосударствен­ная автоматизирован­ная система»), яка б обʼ­єд­нувала за допомогою швидкісних ліній звʼязку 100 обчислювальних центрів. Перший український абонент І. (березень 1991) — центр «Технософт» Ін­ституту кібернетики АН УРСР (Київ). У Між­народному науково-на­вчальному центрі інформаційних технологій і систем НАНУ та Міністерства освіти і науки України проведено перші екс­периментальні роботи з викори­ста­н­ня технологій інтеграції ресурсів інформаційних систем на основі Web-сервісу (1997) та з роз­робле­н­ня гнучких ди­станційних технологій на­вча­н­ня із викори­ста­н­ням Web-ресурсів (1998). Найважливіші компоненти роз­витку І. в Україні: впровадже­н­ня інтернет-технологій у сферу освіти, зокрема забезпече­н­ня до­ступу до І. на­вчальних закладів і організація викла­да­н­ня в школах з урахува­н­ням досягнень інформаційних технологій; ди­станційний до­ступ пацієнтів до послуг висококваліфікованих лікарів та медичних центрів через І. (телемедицина); залуче­н­ня України до світу І., зокрема «інтернетизація» музеїв, архівів, бібліотек; роз­виток електрон­ної комерції (система B2В); роз­робле­н­ня мережі державних органів в українському І. (див. Електрон­ний уряд).

Роз­виток І. сприяв стрімкому збільшен­ню обсягів інформаційних ресурсів і став поштовхом до роз­робле­н­ня більш потужних, гнучких і ефективних засобів пошуку, класифікації, систематизації та структуризації інформації (з метою пере­ходу від пошуку даних до пошуку знань у мережі). Нині це — універсальне середовище для спілкува­н­ня, роз­ваг та на­вча­н­ня, від­дзеркале­н­ня сучасного су­спільства й світос­прийня­т­тя. Станом на 2011 послугами І. користувалося понад 2,1 млрд осіб, у 2024 — понад 5,3 млрд осіб (в Україні — близько 29,64 млн інтернет-користувачів).

Завантажити статтю