Інтернування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інтернування

ІНТЕРНУВА́ННЯ (франц. interner – оселяти, від лат. internus – внутрішній) – прийняття та примусове оселення під час збройного конфлікту нейтральною або іншою державою, що не є стороною конфлікту, осіб, які належать до збройних сил воюючих держав, що вимушено вступили на її територію. І. підлягають війська воюючих сторін, зокрема військ. кораблі та літаки, військовополонені, які втекли, хворі й поранені. Примус. оселення застосовують також щодо цивіл. осіб воюючої сторони, включаючи біженців, які у зв’язку зі зброй. конфліктом опинилися на тер. противника. Всі зазнач. особи захищені нормами міжнар. гуманітар. права. Відповідно до 5-ї та 13-ї Гааз. конвенцій 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907) держави, що прийняли на свої тер. війська воюючої сторони, які шукають притулку, зобов’язані роззброїти їх та оселити в місцях, по можливості віддалених від театру воєн. дій. Разом з тим, військовополонені, які втекли і прийняті нейтрал. та ін. невоюючими державами, повинні залишатися на свободі. Згідно з 3-ю Женев. конвенцією 1949 про захист цивіл. насел. під час війни, інтернов. військовополонені можуть бути розміщені тільки у приміщеннях, розташ. на суходолі, де їм гарантовано вимоги гігієни та збереження здоров’я. Представникам держав-покровительок та Міжнар. ком-ту Червоного Хреста дозволено відвідувати місця І. військовополонених (ст. 22, 23, 126). Примусово оселяти у спеціально відведених для цього місцях можна іноземців, які перебувають на тер. воюючої сторони. 4-а Женев. конвенція 1949 підтверджує право держави затримувати іноземців на певних умовах, якщо їхній від’їзд суперечить інтересам країни перебування. Становище цих осіб повинні регламентувати положення, що врегульовують поводження з іноземцями в мирний час. Однак у будь-яких випадках іноземців, котрі перебувають на тер. країни, що бере участь у конфлікті, захищають норми, які регулюють заг. захист усіх осіб, пов’язаних із зброй. конфліктом, зокрема вони мають право на гуманне поводження та дотримання осн. гарантій без будь-якої дискримінації. Серед осн. гарантій – право на повагу особи, честі, переконань та реліг. обрядів. Представникам цивіл. і військ. влади заборонено під будь-яким приводом здійснювати насильство, спрямов. проти життя, здоров’я і псих. стану людини (вбивство, фіз. та псих. тортури, тілесні покарання, заподіяння каліцтва та ін.); вчиняти наругу над людською гідністю (принизливе й образливе поводження, примушування до проституції та непристойні посягання у будь-якій формі); брати заручників; застосовувати колективні покарання; погрожувати здійснити будь-яку з наведених вище дій. Інтернов. особам гарантовано захист їхніх прав у суді, який надають усім особам, пов’язаним зі зброй. конфліктом. Особливу категорію іноземців – громадян країни противника – становлять біженці, які через різні обставини або переслідування вимушено залишили батьківщину. Якщо країна, що надала притулок, вступає у війну з їхньою батьківщиною, цих біженців вважають іноземцями з країни противника. Як експатріанти вони не мають зв’язків зі своєю батьківщиною, не користуються підтримкою держави-заступниці. Оскільки біженці не підтримують постій. зв’язків з країною, що прийняла їх, вони не користуються протегуванням жодного уряду. Згідно із 4-ю Женев. конвенцією 1949, держава, під владою якої знаходяться особи, що перебувають під заступництвом, не повинна поводитися з біженцями, які фактично не користуються захистом жодного уряду, як з іноземцями, що є громадянами країни противника, лише в силу юрид. належності до держави супротивника. У ст. 73 Додатк. протоколу 1977 до Женев. конвенцій 1949 зазначено, що особи, яких до поч. воєн. дій розглядали як апатридів або біженців відповідно до міжнар. актів чи законодавства держав, що надали притулок, або країни проживання, є особами, котрі користуються захистом за будь-яких обставин та без будь-якої дискримінації. У ст. 42 і 43 Женев. конвенції підкреслено: особа, яка перебуває під заступництвом, у жодному разі не може бути передана в країну, де вона могла б побоюватись переслідувань за політ. або реліг. переконання. Якщо прийнято рішення про І. або примус. оселення осіб, які перебувають під захистом, вони мають право на перегляд цього рішення у найкоротший строк, а якщо рішення залишено чинним, його потрібно переглядати щонайменше двічі на рік. Як у випадку з цивіл. особами з країн противника на тер. сторони, що перебуває у конфлікті, так і у випадку з особами, що перебувають під протегуванням, діє принцип, за яким окупуюча держава, виходячи з міркувань безпеки, може застосувати запобіжні заходи щодо цих осіб, але не більше ніж примусово оселити їх у певному місці або інтернувати. Таким чином, І. не є покаранням. Його умови практично збігаються з умовами утримання військовополонених (ст. 73–135 4-ї Женев. конвенції). Водночас інтернов. цивіл. особи не зобов’язані підкорятися військ. дисципліні та мають право на менш суворе поводження ніж те, яке встановлено для військовополонених, зокрема якщо військовополонених можна залучати до праці у примус. порядку, то цивіл. інтернов. осіб – тільки за їхнім бажанням. Останні можуть також просити про І. влас. дітей разом із ними. Крім того, інтернов. чл. однієї родини повинні утримуватися в одному приміщенні та проживати окремо від ін. інтернов. осіб з необхід. умовами для сімей. життя (ст. 82, 95, 116 4-ї Женев. конвенції). Звільняє інтернов. осіб держава, під владою якої вони перебувають, як тільки припиняють діяти причини, що зумовили І. (ст. 132 4-ї Женев. конвенції). Після закін. воєн. дій держави повинні сприяти якомога швидшому поверненню усіх інтернов. осіб на їхнє попереднє місце проживання або репатріації (ст. 133–134).

Літ.: Фердросс А. Международное право / Пер. с нем. Москва, 1959; Основные положения Женевских конвенций и Дополнительных протоколов к ним. Москва, 1994; Військовий полон та інтернування. 1939–1956. Погляд через 60 років: Мат. міжнар. наук. конф. 2–4 червня 2006 р. К., 2008; Алексєєва-Процюк Д. Залучення іноземних військовополонених та інтернованих до відбудови економіки УРСР (1943–1945 рр.) // Військ.-істор. альм. 2008. Ч. 1(16); Потильчак О. Поховання інтернованих японців на території України (1946–1949 рр.) // Там само. 2010. Ч. 1(20).

В. Н. Денисов

Стаття оновлена: 2011