ІНТИ́НСЬКИЙ «МІНЛА́Г» — група сталінських концтаборів для політвʼязнів на території Комі АРСР (РФ). Перші політвʼязні поселені у наметовому містечку в межиріч­чі Великої Інти і Вугільної влітку 1931. Воно входило до складу концтаборів «Ухтапечлагу», роз­горнутих на 1500 км від Баренцового моря до Полярного Уралу. 1938 для забезпече­н­ня робочою силою виробничих обʼєктів управлі­н­ня НКВС «Воркутбуд» у басейні річок Уса і Шугор створено систему концтаборів «Воркутлаг», куди уві­йшов рудник Велика Інта. У концтаборах утримували 15 440 вʼязнів, зокрема і політичних (троцькістів та ін.). На руднику Велика Інта спочатку вели лише геолого-роз­відувальні роботи (станом на 1941 — 796 вʼязнів). Початкові невдачі радянських військ у 2-й світовій війні при­звели до втрати Донбасу і зменше­н­ня видобутку вугі­л­ля на 60 %, тому Й. Сталін вимагав від НКВС при­скоре­н­ня темпів освоє­н­ня вугільних родовищ у Комі АРСР за рахунок збільше­н­ня «спецконтингенту» (кількості вʼязнів) — якнайдешевшої робочої сили. Для цього 1942 вирішено утворити управлі­н­ня НКВС «Інтабуд» і від­повід­ну групу концтаборів «Інтлаг». Управлі­н­ня «Інтабуд» під­порядковано концтабори «Адзьвавом», «Абезь» (для старих вʼязнів та інвалідів), «Адак» (пере­сильний, з будинком для дітей, народжених в увʼязнен­ні), «Єджит-Кирта» (рудник), «Кожва» (пере­валочна база на р. Печора), два середньопечорські лісозаготівельні табірні пункти, «Кедровий Шор» і «Красний Яг» (сільгоспи), «Кожим» (рудник) та ін. У четвертому кварталі 1942 в «Інтабуді» працювало 9200 увʼязнених, 1948 — 40 тис. (у тому ж році «Інтлаг» пере­йменовано у «Мінлаг»). Він став місцем утрима­н­ня пере­важно політвʼязнів, які пере­бували в умовах крайньопівнічного холоду, хронічного недоїда­н­ня, найжорстокішої екс­плуатації. Так, під час 62-градусної зими 1941–42 із 300 осіб, пере­ведених із Воркути, загинуло від нелюдських умов утрима­н­ня 297. Спочатку вʼязні жили у землянках, згодом — у бараках. Для працюючих під землею встановлено 11-годин­ний робочий день, на поверх­ні — 12-годин­ний. Начальник ново­утвореного управлі­н­ня «Інтабуд» та «Інтлагу» при­значено капітана держ­безпеки Здуніса. За його керівництва у вересні–грудні 1942 загинуло 1000 вʼязнів, пере­ведено на інвалідність — 740, захворіло на цингу — 978. У 1943 «Інтлаг» очолив майор держ­безпеки І. Орловський, 1944 — полковник держ­безпеки М. Халєєв, який пере­бував на цій посаді 10 р. 1948 більшість увʼязнених складали українці: гуманітарна і технічна інтелігенція, робітники, колгоспники, члени ОУН, бійці УПА. Серед них — І. Фещенко-Чопівський, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Савич, Г. Полянкер, А. Хименко, М. Сарма-Соколовський, М. Василенко, П. Василевський, О. Гринько, М. Хорунжий. «Мінлаг» припинив існува­н­ня у вересні 1957, коли остан­ніх політвʼязнів від­правили до воркутинського табору № 14 у селищі Пів­нічне.