Інтразональність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інтразональність

ІНТРАЗОНА́ЛЬНІСТЬ (від лат. intra – всередині і зональність) – фрагментарне поширення певних ландшафтів або їхніх компонентів у суміжних ландшафтних зонах; окремий випадок азональності. Зумовлена місц. причинами, зокрема наявністю засолених ландшафтоутворювал. порід та локал. перезволоженням і заболоченням земель. Напр., інтразонал. солонцево-солончакові ландшафтні утворення поширені в лісостеп. і степ. зонах України. Вони приурочені до засолених відкладів у межах заплав. та надзаплав. терас, низького узбережжя Чорного й Азов. морів, днищ подів Придніпров. та Причорномор. низовин. Інтразонал. ландшафти з солонцями та осолоділими ґрунтами поширені в Україні на пл. 3,99 млн га. Переважну частину їх (2,7 млн га станом на 2000) розорано, проте вони також підлягають (на 40–60 % площі) залуженню та використанню для потреб розбудови нац. екол. мережі. Інтразонал. ландшафтні утворення з надмірно зволоженими ґрунтами і болотами найбільше поширені на Поліссі та в Лісостепу України, локально – у степ. Причорномор’ї. Прикладом І. є також наявність соснових лісів у лісостеп. та степ. зонах на борових терасах річок.

Літ.: Солнцев Н. А. В защиту закона Докучаева // Ландшафт. сб. 1973; Исаченко А. Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование. 1991 (обидві – Москва).

В. Т. Гриневецький

Стаття оновлена: 2011