Інтроверсія й екстраверсія

ІНТРОВЕ́РСІЯ Й ЕКС­ТРАВЕ́РСІЯ (від лат. intro — усередину, extra — поза, зовні, крім і versere — обернений, направлений) — психологічні характеристики людини, орієнтовані на внутрішні пере­жива­н­ня або зовнішній світ. Терміни за­пропонував К. Юнґ на по­значе­н­ня протилеж. типів особистості. Психол. енергія, інтереси, цін­ності, почу­т­тя інтроверта спрямовані пере­важно на його внутр. світ, екс­траверта — на людей та обʼєкти, які його оточують. Осн. мотивацією інтроверта є власні установки, екс­траверта — жит­тєві об­ставини. Тип особистості виявляється вже у дитинстві: дитина-інтроверт соромʼязлива, від­чуває страх перед не­зна­йомими обʼєктами; дитина-екс­траверт впевнена у собі, швидко при­ймає ріше­н­ня, адаптується до об­ставин. Найпоширенішою формою нерв. роз­ладів серед інтровертів є психастенія, серед екс­травертів — істерія. Найвищий ступ. І. властивий дитячому аутизму. У фактор. теоріях особистості (Р.-Б. Кет­тел, Дж.-П. Гілфорд, Г.-Ю. Айзенк) І. й Е. роз­глядають як два полюси однієї риси. Ступ. їхньої вираженості ви­значають за допомогою шкали від­повід. тестів (більшість людей мають середні показники за шкалою І. й Е.). І. повʼяз. з такими характеристиками, як самодо­статність, прагне­н­ня усамітнитися, нерішучість, схильність до само­аналізу, зовн. скромність, обережність, від­повід­альність, пе­дантизм та ін.; Е. — з імпульсивністю, ініціативністю, непо­стійністю, сприйнятливістю, гнучкістю в діях і вчинках, товариськістю тощо.

Завантажити статтю