Інтроверсія й екстраверсія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інтроверсія й екстраверсія

ІНТРОВЕ́РСІЯ Й ЕКСТРАВЕ́РСІЯ (від лат. intro – усередину, extra – поза, зовні, крім і versere – обернений, направлений) – психологічні характеристики людини, орієнтовані на внутрішні переживання або зовнішній світ. Терміни запропонував К. Юнґ на позначення протилеж. типів особистості. Психол. енергія, інтереси, цінності, почуття інтроверта спрямовані переважно на його внутр. світ, екстраверта – на людей та об’єкти, які його оточують. Осн. мотивацією інтроверта є власні установки, екстраверта – життєві обставини. Тип особистості виявляється вже у дитинстві: дитина-інтроверт сором’язлива, відчуває страх перед незнайомими об’єктами; дитина-екстраверт впевнена у собі, швидко приймає рішення, адаптується до обставин. Найпоширенішою формою нерв. розладів серед інтровертів є психастенія, серед екстравертів – істерія. Найвищий ступ. І. властивий дитячому аутизму. У фактор. теоріях особистості (Р.-Б. Кеттел, Дж.-П. Гілфорд, Г.-Ю. Айзенк) І. й Е. розглядають як два полюси однієї риси. Ступ. їхньої вираженості визначають за допомогою шкали відповід. тестів (більшість людей мають середні показники за шкалою І. й Е.). І. пов’яз. з такими характеристиками, як самодостатність, прагнення усамітнитися, нерішучість, схильність до самоаналізу, зовн. скромність, обережність, відповідальність, педантизм та ін.; Е. – з імпульсивністю, ініціативністю, непостійністю, сприйнятливістю, гнучкістю в діях і вчинках, товариськістю тощо.

І. М. Кутовий

Стаття оновлена: 2011