ІНФА́РКТ (від лат. infarcio — набиваю) — вогнищевий некроз органа внаслідок раптового поруше­н­ня місцевого кровообігу. Без­посередньо причиною роз­витку інфаркту є пере­шкоджа­н­ня кровотоку, яке раптово виникає у від­повід­ному від­різку артерії. Спочатку існувало припуще­н­ня, що інфаркт роз­вивається лише в органах із т. зв. кінцевими артеріями, які не мають анастомозів. Згодом встановлено, що анастомози між кінцевими роз­галуже­н­нями артерій є в усіх органах, хоча ступінь їхньої вираженості різний. При неповному закрит­ті просвіту судини причиною роз­витку інфаркту є невід­повід­ність між потребами в живлен­ні функціонально обтяженого органа і кровопо­стача­н­ням певної ділянки. Така невід­повід­ність може спо­стерігатися, напр., при гіпертонічній хворобі, пороках серця, і зумовлюється не стільки звуже­н­ням судин, скільки втратою ними еластичності та не­здатністю до адаптаційного роз­шире­н­ня. Для роз­витку інфаркту серцевого мʼяза ішемія від­повід­ної ділянки органа повин­на тривати 20 хв., мозкової тканини — 5–6 хв. Велике значе­н­ня для роз­витку інфаркту мають раптове звуже­н­ня та закри­т­тя судин­ного просвіту, тому найчастіше його причинами є тромбоз і емболія, рідше — спазм. Роз­різняють 3 види інфаркту: білий (ішемічний, анемічний), червоний (геморагічний), білий з геморагічним поясом. Білі інфаркти виникають у нирках, селезінці, головному мозку, міокарді. Вони мають трикутну форму, жовтувато-білий колір (звідси назва), щільну консистенцію, різко від­межовані від навколишньої тканини. Виникають у звʼязку з повним припине­н­ням течії крові в судині та її роз­галуже­н­нях. Некроз у таких випадках спочатку має сухий коагуляційний характер. Червоні інфаркти виникають у легенях, кишковику, іноді в селезінці й головному мозку, як правило, за умов декомпенсації кровообігу і венозного за­стою: в легенях — при серцевій недо­статності різного походже­н­ня, в селезінці — при тромбозі її вени, в головному мозку — при тромбозі яремних вен або синусів твердої мозкової оболонки. Геморагічний інфаркт має трикутну форму, темно-червоний колір (на роз­різі), він різко від­межований від навколишньої тканини. Згодом інфаркт блідне внаслідок гемолізу еритроцитів. Білий інфаркт з геморагічним поясом (білого або світло-сірого кольору з темно-червоним обідком) локалізується у серці і селезінці, іноді в нирках. Зона крововиливу виникає у звʼязку з тим, що рефлекторний спазм по периферії інфаркту швидко змінюється паралітичним роз­шире­н­ням і пере­повне­н­ням кровʼю капілярів з роз­витком явищ пре­стазу, стазу і діапедезного крововиливу. Результат інфаркту залежить від умов його виникне­н­ня, локалізації та роз­мірів; загальний вплив на організм — від локалізації, роз­мірів, функціональної значимості уражених ділянок, регенераційних і адаптаційних можливостей органа й тканин. Великі інфаркти викликають інтоксикацію організму продуктами тканин­ного роз­паду, при цьому під­вищується температура, від­буваються дистрофічні зміни внутрішніх органів. Усмоктува­н­ня денатурованих білків з вогнища ураже­н­ня зумовлює аутоімун­ну реакцію з формува­н­ням органоспецифічних антитіл і плазматизацією лімфоїдних утворень.Терміном «інфаркт» по­значають також некрози, що роз­виваються в нирках при просочуван­ні сечокислими солями або жовчними кислотами і гемо­глобіноген­ними пігментами.