Інфляція

ІНФЛЯ́ЦІЯ (лат. inflatio — роз­дмухува­н­ня, роз­буха­н­ня, від inflo — вдуваю) — знеціне­н­ня грошей, що проявляється пере­важно у формі інтенсивного зро­ста­н­ня цін на товари та послуги, не об­умовленого під­вище­н­ням їхньої якості. Якщо зро­ста­н­ня цін має тривалий характер, це призводить до паді­н­ня купівел. спроможності грош. одиниці, знеціне­н­ня нац. грошей від­носно іноз. валют. В умовах командно-адм. економіки, коли ціни ви­значає держава, осн. прояв І. — хронічне зро­ста­н­ня товар. дефіциту. Термін «І.» вперше за­стосований під час громадян. війни 1861–65 у США на по­значе­н­ня процесу пере­повне­н­ня ка­налів грош. обігу папер. грошима, хоча певне зро­ста­н­ня цін під впливом грош. чин­ника мало місце і за повноцін. грошей (через зменше­н­ня вмісту дорогоцін. металів у грош. одиниці, значні їхні надходже­н­ня з-за кордону, масовий викид дорогоцін. металів на ринок зі скарбниць унаслідок над­звич. подій — війна, неурожай тощо). Проте таке знеціне­н­ня повноцін. грошей — повільне та малопомітне — не призводило до руйнів. наслідків. Ситуація докорін­но змінилася з появою паперових грошей (особливо від 2-ї пол. 19 ст.), коли зро­ста­н­ня цін і знеціне­н­ня грошей набуло динам. та хроніч. характеру й отримало назву «І.». Її гол. причина — поява в обігу надмір. маси грошей порівняно з реал. потребою в них. Це твердже­н­ня кон­статує кінц. причину, але не роз­криває глибин. чин­ників, які генерують появу в обігу зайвих грошей. Вони повʼязані з диспропорціями в сусп. від­творен­ні або з курсом екон. і грош.-кредит. політики держави (чи з обома процесами одночасно). Дис­пропорції в сусп. від­творен­ні можуть викликати скороче­н­ня реал. обсягів виробництва, зниже­н­ня його ефективності, надмірне зро­ста­н­ня оплати праці порівняно із ростом її продуктивності. У всіх випадках динаміка пропозиції на товар. ринках від­стає від динаміки попиту, що спричинює тиск на ціни і, як наслідок, виникне­н­ня І. Самі від­творювал. дис­пропорції зумовлюють різні фактори внутр. і зовн. походже­н­ня: подорожча­н­ня імпорту, від­плив нац. капіталу, не­сприятл. інвестиц. клімат у країні, надмір. роз­виток неринк. спожива­н­ня (військ.-пром. сектору) та ін. Чин­ники, повʼязані з курсом екон. політики, проявляються через надмірне зро­ста­н­ня пропозиції грошей, яку реалізує центр. банк засобами екс­панс. грош.-кред. політики. Це може бути зумовлено економічно необ­ґрунт. орієнтацією її на такі цілі, як при­скоре­н­ня екон. зро­ста­н­ня, збільше­н­ня зайнятості населе­н­ня, під­вище­н­ня його соц. забезпече­н­ня, скороче­н­ня податк. тиску на під­приємців, збільше­н­ня бюджет. витрат на забезпече­н­ня функцій держави тощо. Від­повід­но зро­стає дефіцит державного бюджету, для покри­т­тя якого використовують емісійні ресурси центр. банку, що й призводить до збуре­н­ня грош. маси, плато­спромож. попиту та цін.

І. класифікують залежно від її витоків і темпів зро­ста­н­ня цін. За першим критерієм ви­окремлюють І. попиту та І. витрат, за другим — прихов., повзучу, галопуючу І. та гіперінфляцію. І. попиту спричинюють фактори, які діють з боку грошей: зро­ста­н­ня грош. маси і плато­спромож. попиту на товар. ринках, при­скоре­н­ня обігу грошей (додатк. інфляц. чин­ник). Першо­причинами цих процесів ви­ступають, як правило, хроніч. дефіцит держ. бюджету і тривала екс­пансійна грош.-кредитна політика центр. банку, що неминуче призводять до збуре­н­ня попиту та появи інфляц. очікувань, які стають генератором зро­ста­н­ня цін. І. витрат — під­вище­н­ня цін під тиском дедалі більших витрат на виробництво (подорожча­н­ня матеріал. та енергет. ресурсів, зро­ста­н­ня заробіт. плати без від­повід. зро­ста­н­ня продуктивності праці, що під­вищує собівартість одиниці продукції). Зро­ста­н­ня витрат виробництва може бути наслідком його монополізації, погірше­н­ня природ. умов виробництва, подорожча­н­ня імпорту енергет. і сировин. ресурсів тощо. Між І. попиту та витрат існує тісна взаємозалежність. Напр., при зро­стан­ні витрат виробництва знижуються темпи його роз­витку, скорочуються інвестиції і зайнятість. Для протидії цьому держава змушена проводити більш ліберал. екс­пансійну монетарну політику, що призводить до появи незабезпеченої товарами грош. маси, яка провокує зро­ста­н­ня попиту і цін. Тому в реал. ситуації важко роз­різнити ці два види І. Проявами прихов. І. є не­значне зро­ста­н­ня цін, що істотно не впливає на результативність екон. діяльності, або накопиче­н­ня інфляц. грош. «навісу» в обігу без знач. зро­ста­н­ня цін (держава вводить пряме їхнє обмеже­н­ня). Остан­ню ще називають придушеною, вона притаман­на командно-адм. економікам. Осн. ознаки придушеної І.: зро­ста­н­ня товар. дефіциту, погірше­н­ня якості товарів, накопиче­н­ня знач. вимушених заощаджень. В умовах ринку, особливо у пере­хід. період, коли структура і рівень ефективності виробництва не до­зволяють збалансувати належ. чином попит і пропозицію на товар. ринках, «придушити» ціни неможливо, тому грош. масу обмежують методом рестрикц. монетар. політики. «Стиска­н­ня» маси грошей і попиту дає можливість утримувати динаміку І. у прийнятних межах, проте наслідком такого придуше­н­ня стає бартеризація госп. звʼязків (див. Бартер), зро­ста­н­ня неплатежів, зокрема з оплати праці. Повзуча І. — не­значне хронічне зро­ста­н­ня цін (до 10 % щорічно). Властива для економіки роз­винутих країн зі збаланс. ринками, що дає можливість утримувати темпи І. в цих межах. Помірне знеціне­н­ня грошей у такому випадку роз­глядають як фактор стимулюва­н­ня екон. зро­ста­н­ня. Галопуючій І. притаман­не швидке стрибкоподібне зро­ста­н­ня цін у межах 10–50 % щорічно. Така І. стає непередбачуваною, виходить з-під контролю органів регулюва­н­ня, посилює інфляц. очікува­н­ня, викликає панічні на­строї у населе­н­ня. Гіперінфляція на­стає при надвисокому (50–100 %) зро­стан­ні цін. Вона характерна для країн, що пере­живають роз­руху та від­новле­н­ня після соц. і екон. потрясінь (війна, революція, пере­будова при пере­ході на ін. екон. систему). На стадії гіперінфляції гроші втрачають окремі функції, падає їхня роль в економіці, порушується фінанс.-кредит. механізм. Галопуюча І. та гіперінфляція негативно впливають на соц. стан і економіку країни: знецінюють заощадже­н­ня й поточні доходи насел., знижують його жит­тєвий рівень, посилюють соц. роз­шарува­н­ня й загострюють суперечності в су­спільстві. У економіці по­глиблюються деформува­н­ня структури і скороче­н­ня обсягу плато­спромож. попиту, посиле­н­ня від­пливу робочої сили та грош. капіталів зі сфери виробництва (зокрема за кордон), скороче­н­ня екон. активності та інвестицій, зро­ста­н­ня без­робі­т­тя, по­глибле­н­ня тінізації тощо. Коли І. су­проводжує скороче­н­ня виробництва, таку ситуацію називають стагфляцією.

Україна пере­жила глибоку І. всіх її типів і видів. У спадок від СРСР вона отримала високозатратну, з не­адекват. ринк. потребам структурою економіку зі знач. інфляц. грош. «навісом» і придушеною І. Лібералізація цін на поч. 1992 пере­творила прихов. І. в явну. Роз­вал системи держ. упр. економікою та затримки з реал. ринк. пере­творе­н­нями, з одного боку, і від­сутність досвіду та механізмів проведе­н­ня ефектив. грош.-кредит. політики — з ін., при­звели до інтенсив. нарощува­н­ня І. як з боку витрат, так і з боку попиту. Україна одразу ж втягнулася в галопуючу І., що швидко пере­росла у стадію гіперінфляції: 1992 заг. рівень спожив. цін зріс у 21 раз, 1993 — у 102,6 раза. Зупинити подальше роз­кручува­н­ня І. можна було лише методами жорсткої антиінфляц. політики, насамперед у монетар. сфері. Від 1994 НБУ роз­почав послідовно проводити рестрикц. грош.-кредитну політику і досить швидко домігся позитив. наслідків: у тому ж році ціни зросли уже в 5 разів, 1995 — у 2,8 раза. Проте зуси­л­лями НБУ вдалося нівелювати лише ті чин­ники І., які діяли на боці попиту. Чин­ники, що діють на боці пропозиції (повʼязані зі зро­ста­н­ням витрат, не­адекват. структурою, паді­н­ням ефективності виробництва, незавершеністю ринк. реформ), продовжують генерувати інфляц. потенціал, який знаходить прояв у зро­стан­ні цін і тарифів, про­строч. заборгованості та ін. негатив. явищах. 2005–10 ціни в Україні зросли у 2,1 раза.

Завантажити статтю