Інформаційне суспільство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Інформаційне суспільство

ІНФОРМАЦІ́ЙНЕ СУСПІ́ЛЬСТВО – соціологічна концепція постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку суспільства, в якому виробництво, використання та споживання інформації стає визначальним способом діяльності в усіх сферах суспільного буття (економіці, політиці та культурі). Особливістю цього типу сусп-ва є вирішал. роль інформ.-комунікац. технологій (ІКТ), вироб-во інформації та знання, тому доволі часто концепцію «І. с.» в екон. сфері доповнюють поняттям «економіка знань». Характерні ознаки І. с.: зростання ролі інформації, знання та інформ. технологій у житті сусп-ва; значна кількість людей, задіяних у сфері інформ. технологій та комунікацій, велика доля вироб-ва інформ. продуктів і послуг у ВВП (за деякими міжнар. індикаторами, більш ніж половина ВВП); широка інформатизація сусп-ва з використанням радіо, телебачення, мережі Інтернет (глобал. телекомунікац. мережа інформ. ресурсів), традиц. та електрон. ЗМІ; створення глобал. інформ. простору, який забезпечує ефективну інформ. та комунікативну взаємодію людей, їхній доступ до світ. інформ. ресурсів, а також задоволення потреб в інформ. продуктах і послугах.

Термін «І. с.» вперше почали використовувати в експерт. колах Японії та США (Ю. Хаяші, Ф. Махлап) на поч. 1960-х рр. У зх. футурол. літ-рі кін. 1960-х – поч. 1970-х рр. зазначалося, що основою формування І. с. (технотрон. сусп-ва, сусп-ва знань) є розвиток обчислюв. та інформ. технологій. Серед ін. чинників та наслідків – набуття інформацією глобал. характеру (її розповсюдження вже не залежить від держ. кордонів, значно зростають тех. можливості збору, оброблення, збереження та передавання інформації, а також доступу до неї, вплив інформації на різні сторони людської життєдіяльності), поглиблення процесу децентралізації сусп-ва, перехід до нових форм та способів зайнятості. Концепція «І. с.» у подальшому розвивалась як різновид доктрини постіндустр. сусп-ва, основу якої розробляли Д. Белл, Е. Тоффлер, Г. Кан, А. Турен та ін. Розглядаючи сусп. розвиток як істор. зміну вироб. стадій, вони пов’язують становлення І. с. із заміною аграр. та індустр. способів сусп. вироб-ва, які домінували в істор. минулому, на економіку інформації та знань. У трактуванні Д. Белла І. с. притаманні осн. ознаки постіндустр. сусп-ва: розвиток економіки послуг, центр. роль наук. знання та інформації у реалізації технол. нововведень, розвиток «інтелектуал.» і наукоєм. технологій. На його думку, знання та інформація – не лише засоби сусп. трансформації, але й гол. стратег. ресурси та багатство сучас. розвиненого сусп-ва і його економіки. Подіб. погляду на стадіал. розвиток І. с. дотримується також Е. Тоффлер, характеризуючи його як економіку «третьої хвилі», гол. ресурсами якої є інформація, іміджі, символи, культура, ідеологія та цінності – все те, що він називає «дієвим знанням». Нині в межах концепції «І. с.» сформувалися різні напрями та підходи, які підкреслюють його різнобічні аспекти та проблеми, концентрують увагу на різних сторонах сусп. і влад. взаємин щодо інформації, технол. засобів її вироб-ва, розповсюдження та споживання, а також на можливих, бажаних і негатив. соц. перспективах розвитку ІКТ. Деякі теоретики (Е. Тоффлер, У. Мартін) вважають, що розвиток ІКТ сприяє зміцненню демократії завдяки розширенню свободи інформації, розвитку громад. участі в упр., тех. можливостям зворот. зв’язку громадян з владою (див. Електронний уряд). Прихильники концепції «мережевого сусп-ва» (М. Кастельс, Я. Дейк) висунули тезу про трансформацію під впливом ІКТ самої сутності сусп-ва, появу його нової «соц. морфології», що полягає в орг-ції сусп. груп навколо певних комунікатив. мереж, логіка розвитку яких змінює дію та наслідки соц. досвіду, вироб-ва, влади та культури. Водночас критики (Ф. Вебстер, Х. Фухс, П. Ґлоц) стверджують, що хоча ІКТ та глобалізація привносять багато нового у способи сусп. вироб-ва та життєдіяльності, немає ніяких підстав говорити про сусп-во нового типу, яке нібито виникає під таким впливом. На їхню думку, сучасне І. с. залишається за своєю суттю капіталіст. сусп-вом, орієнтов. на накопичення екон., політ. і культур. капіталу, лише на зміну ліберал. капіталізму 19 ст. та корпоратив. капіталізму 20 ст. прийшов новий транснац. інформ. (цифр., мережевий, віртуал.) капіталізм.

На поч. 21 ст. поняття «І. с.», його різні інтерпретації та дебати щодо нього стало увійшли в лексикон не лише фахівців у галузі інформатизації та суспільствознавства, але й різних сфер знань, журналістів і політ. діячів. Рев. інформ. технології, напр., Інтернет, стільник. зв’язок та супутникове телебачення, вже є звич. повсякден. реальністю для переваж. більшості насел. сучас. розвинених країн, а І. с., підтверджуючи футурол. прогнози 1960-х рр., набуло ознак нової соц. реальності. Однак ця нова реальність не позбавлена багатьох соц. проблем та протиріч, серед яких – інформ. (цифр.) нерівність між різними сусп-вами (або групами людей у межах одного сусп-ва) щодо можливостей їх доступу до сучас. ІКТ, зокрема Інтернету, сучас. телефон. зв’язку та ЗМІ. У межах одного сусп-ва інформ. нерівність, яка напряму пов’язана також з екон. та соц. нерівністю різних соц. груп, обмежує й ще більше погіршує соц.-екон., культурні та освітні можливості груп, позбавлених доступу до сучас. ІКТ. Гострі проблеми інформ. нерівності як наслідку екон. нерівності між різними регіонами та країнами існують і в сучас. глобал. світі, розділяючи його на інформаційно розвинені та інформаційно бідні країни, напр., в Ісландії доступ до Інтернету мають 86 % насел., у Ліберії – 0,03 %. Соц. проблеми розвитку ІТК та подолання інформ. нерівності стали предметом обговорення міжнар. зустрічей на вищому рівні (зокрема під егідою ООН у Женеві 2003 й Тунісі 2005) та програм. декларацій (Хартії глобал. інформ. сусп-ва 2000). У програм. документі ООН «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті: декларація принципів» (Женева, 2003) йдеться про завдання щодо використання ІКТ для формування глобал. партнерства з метою забезпечення більш мирного, справедливого та процвітаючого світу.

Проблеми І. с. актуал. й для України. Саме розвиток сучас. ІКТ набуває пріоритет. значення у формуванні ефектив. стратегії забезпечення нац. екон. конкурентоспроможності, для розвитку громадянського суспільства, демократизації упр. на держ. і місц. рівнях, підвищення шансів низькостатус. груп отримати інформацію, необхідну для освіти, участі в культур. діяльності, підвищення кваліфікації, ведення бізнесу тощо. Водночас залучення насел. до використання сучас. ІКТ та рівень його інформ.-технол. компетентності й досі істотно нижчі, ніж у розвинених країнах, хоча від поч. 2000-х рр. обсяг застосування цифр. технологій в Україні зростає досить динамічно. Найбільш розвиненим сегментом застосування ІКТ в укр. сусп-ві є користування мобіл. телефоном та розвиток мереж мобіл. зв’язку, якими нині охоплені практично всі обласні та районні центри, причому тер. покриття і кількість абонентів продовжують стрімко зростати. За даними Держ. департаменту з питань зв’язку та інформатизації, 2006 повністю задоволено попит насел. на послуги мобіл. зв’язку (зареєстров. бл. 49-ти млн абонент. підключень). Водночас Україна посідає лише 55 місце серед 104-х країн світу за кількістю телефон. ліній. Вона також помітно відстає від розвинених країн за показниками комп’ютеризації та доступу громадян до Інтернету. За даними соціол. моніторингу Ін-ту соціології НАНУ (Київ), 2006 постійно використовували комп’ютер під час роботи лише 9 % опитаних респондентів (4,4 % у 2002), мали вдома комп’ютер 18,5 % (4,7 % у 2002). І хоча заг. кількість респондентів, які дали позитивну відповідь на запитання щодо користування Інтернетом, зросла з 4,4 % у 2002 до 19 % у 2007, цей обсяг нац. інтернет-аудиторії ще значно поступається розвиненим європ. країнам (напр., у Норвегії, Швеції та Австрії він сягає 60–70 % насел.). Збільшення кількості користувачів мережею Інтернет в Україні, окрім соціол. даних, підтверджує статистика Конф. ООН з торгівлі та розвитку. Актуал. проблемами розвитку укр. І. с. є суттєві регіон. диспропорції доступу насел. до сучас. ІКТ (їхні користувачі зосереджені переважно у Києві та великих містах країни), нестача інформ.-технол. компетентності громадян щодо широких можливостей ІКТ, навіть тих, хто їх застосовує, соц.-демогр. та соц.-екон. нерівності у доступі різних груп насел. до ІКТ, неадекватне масштабам України її представництво в інтернет-просторі, недостатність розвитку влас. інтернет-ресурсів. Позитив. кроком, принаймні у визнанні на рівні держ. політики актуальності цих та ін. проблем формування І. с., стало прийняття ВР України 2007 Закону «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». Він передбачає певні практичні механізми реалізації політики формування І. с., зокрема планування соц.-екон. розвитку України з урахуванням потреб розвитку І. с., активну міжнар. співпрацю, поєднання можливостей органів держ. влади та місц. самоврядування, приват. сектору економіки, а також фінансування заг.-держ. та цільових програм із впровадження ІКТ і сприяння приват. діловій активності у цьому напрямі.

Літ.: D. Bel. The Coming of Post-industrial Society. New York, 1973; Y. Masuda. The Information Society as Post-Industrial Society. Washington, 1981; Иноземцев В. Новая постиндустриальная волна на Западе. Москва, 1988; Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура / Пер. с англ. Москва, 2000; Тоффлер Е. Третя Хвиля / Пер. з англ. К., 2000; Голобуцький О., Шевчук О. E-Ukraine. Інформаційне суспільство: бути чи не бути. К., 2001; Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Пер. с англ. Москва, 2004; J. V. Dijk. The Network Society. London, 2006; Гнатюк С., Здіорук С. Проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні // Стратег. пріоритети. 2007. № 1(2); C. Fuchs. Internet and Society: Social Theory in the Information Age. New York, 2008.

В. П. Степаненко

Стаття оновлена: 2011