Інформаційні технології

ІНФОРМАЦІ́ЙНІ ТЕХНОЛО́ГІЇ (ІТ, інша назва — інформаційно-комунікаційні технології, ІКТ) — сукупність методів, про­грамно-технічних і технологічних засобів, що забезпечують збира­н­ня, накопиче­н­ня, обробле­н­ня, зберіга­н­ня, пред­ставле­н­ня та роз­по­всюдже­н­ня інформації, а також автоматизацію керува­н­ня бізнес-процесами організацій, проєктува­н­ня та виробництва устаткува­н­ня. Є основою цифрової транс­формації та цифрової економіки.

З кінця 20 ст. І. т. широко за­стосовують у різних галузях людської діяльності: науці (обробле­н­ня екс­периментальних даних, моделюва­н­ня, великі дані, суперкомпʼютерні обчисле­н­ня), освіті (електрон­ні під­ручники, ди­станційне на­вча­н­ня, інтер­активні освітні платформи), медицині (діагностичні та аналітичні системи, телемедицина, біо­інформатика), мистецтві (електрон­ні види мистецтва, цифрові архіви), ВПК (моніторинг, аналіз бо­йових умов, ситуаційне моделюва­н­ня, системи з елементами штучного інтелекту), державному управлін­ні (електрон­ний уряд, цифрові сервіси для громадян, зокрема в Україні — за­стосунок «Дія»), виробництві (автоматизовані системи керува­н­ня, 3D-проєктува­н­ня), фінансовій і банківській сферах (електрон­ні гроші, криптовалюти, фінтех-сервіси), комерції (корпоративні інформаційні системи, інтернет-магазини, системи замовле­н­ня квитків, електрон­на логістика), галузі оборони і без­пеки (системи аналізу, ситуаційне моделюва­н­ня, штучний інтелект у військових технологіях) та ін. У тих галузях, де інформація є кінцевим продуктом (бібліотеки, ЗМІ, видавнича справа, звʼязок), І. т. нині по­ступово пере­творюються на головний засіб виробництва. 

Технічні засоби І. т. — компʼютерна (при­значена для введе­н­ня, обробле­н­ня, виведе­н­ня й зберіга­н­ня інформації) та комунікаційна (реалізація технологій пере­дава­н­ня інформації) техніка. Про­грамні засоби І. т. охоплюють:

• системне про­грамне забезпече­н­ня (використовують для керува­н­ня компʼютерами та мережевими комунікаціями, під­трима­н­ня процесів роз­робле­н­ня й викона­н­ня прикладних про­грам: операційні системи, засоби організації компʼютерних мереж, системи керува­н­ня базами даних, інструменти проєктува­н­ня і про­грамува­н­ня, засоби кіберзахисту тощо);
• прикладне про­грамне забезпече­н­ня (про­грамні системи, орієнтовані на без­посереднє викори­ста­н­ня: офісні про­грами, системи автоматизованого проєктува­н­ня, корпоративні інформаційні системи, пошукові системи, web-сервіси, мобільні за­стосунки, хмарні платформи, сервіси штучного інтелекту тощо). 

Організаційно-методичне забезпече­н­ня І. т. перед­бачає нормативно-методичні матеріали та ін­струкції з під­готовки й організації робіт, екс­плуатації технічних засобів, зокрема з техніки без­пеки й кіберзахисту. Стандартизація І. т. необхідна для сумісного викори­ста­н­ня продуктів різних виробників, їхньої взаємозамін­ності та порівня­н­ня якості. Офіційні стандарти в галузі І. т. встановлюють: Між­народна організація зі стандартизації (ISO), Ін­ститут інженерів з електротехніки та електроніки (IEEE), Між­народний союз електрозвʼязку (ITU), Консорціум W3C, робочі групи IETF. У сфері інформаційної без­пеки важливими є стандарти серії ISO/IEC 27000 та між­народні норми захисту персональних даних (GDPR). 

Новітні тенденції роз­витку повʼязані з пошире­н­ням хмарних обчислень, інтернету речей (IoT), блокчейну, штучного інтелекту (AI), машин­ного на­вча­н­ня, великих даних (big data), кібербезпеки й дослідже­н­нями у сфері квантових обчислень. І. т. дедалі активніше стають інструментом роз­вʼяза­н­ня глобальних про­блем: у сфері екології (для моніторингу довкі­л­ля й управлі­н­ня ресурсами), охорони здоровʼя (аналіз великих даних і телекомунікації у боротьбі з пандеміями), роз­витку демократії та громадянського су­спільства (цифрові платформи для забезпече­н­ня про­зорості та залуче­н­ня громадян до ухвале­н­ня рішень). І. т. є одним із головних засобів формува­н­ня інформаційного су­спільства. Водночас роз­виток І. т. спричиняє етичні та соціальні виклики, серед них — цифровий роз­рив (нерівний до­ступ різних груп населе­н­ня до технологій та інтернету), про­блеми конфіденційності даних (масовий збір і викори­ста­н­ня персональної інформації, ризики стеже­н­ня), а також вплив на ринок праці (напр., автоматизація процесів і штучний інтелект змінюють структуру зайнятості, вимагаючи від працівників по­стійного під­вище­н­ня кваліфікації та набу­т­тя нових навичок). Серед негативних чин­ників, що створюють су­спільні про­блеми, варто ви­окремити викори­ста­н­ня цифрових платформ для маніпуляції масовою сві­домістю — навʼязува­н­ня через соціальні мережі певних наративів, ідеологій та систем пере­конань, пошире­н­ня пропаганди й дез­інформації.

Роз­виток І. т. в Україні започаткував В. Глушков, засновник і директор (1957–82) Ін­ституту кібернетики АН УРСР. 2011 Україна за рівнем роз­витку І. т. у світі посідала 75-е місце. Роз­робле­н­ня І. т. та під­готовку фахівців у цій сфері здійснюють ін­ститути й центри Від­діле­н­ня інформатики НАНУ, більшість університетів та НДІ України. Діють Асоціація І. т. України (2004) та Асоціація під­приємств І. т. України (2007), виходить низка спеціалізованих ви­дань, зокрема «Інформаційні технології в освіті», «Інформаційні технології і засоби на­вча­н­ня», «Інформаційні технології і системи», «Інформаційні технології та компʼютерна інженерія», «Системні дослідже­н­ня та інформаційні технології», «Сучасні інформаційні технології у сфері без­пеки та оборони». Сьогодні Україна належить до провід­них екс­портерів ІТ-послуг у Європі, діють десятки ІТ-кластерів і стартапів, роз­вивається цифрова інфра­структура та електрон­не урядува­н­ня.

Завантажити статтю