Іоанникій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іоанникій

ІОАННИ́КІЙ (Соколовський Феодосій Семенович; 1889, с. Мигалки Радомишл. пов. Київ. губ., нині Бородян. р-ну Київ. обл. – 02. 04. 1938, м. Куйбишев, нині Самара, РФ) – церковний діяч. Закін. Київ. духовні семінарію та академію зі ступ. канд. богослов’я. Був пастором при Катеринослав. (нині Дніпропетровськ) жін. монастирі. 1916–17 – військ. священик. У серпні 1919 рукопоклад. у сан єпископа Катеринославського, у жовтні 1921 – Бахмутського. У лютому 1924 патріархом Тихоном (Бєлавіним) признач. на Харків. єпархію, де протистояв обновлен. руху. У грудні того ж року перевед. на Омську єпархію (РФ), куди, однак, не відбув, оголосивши себе Катеринослав. архієреєм, 19 травня 1925 предстоятель РПЦ, митрополит Крутицький Петро (Полянський), заборонив йому священнослужіння. Натомість І. оголосив себе архієпископом Катеринославським і Донецьким. 4–5 червня того ж року брав участь у 2-й сесії Київ. собору єпископів, зібр. у м. Лубни (нині Полтав. обл.) єпископом Феофілом (Булдовським; див. Булдовці), на якій утвор. Братське об’єднання парафій Українських Православних Автокефальних Церков. 1927 приєднався до церк. течії митрополита Григорія (Яцковського), признач. митрополитом Ульяновським (РФ). 17 жовтня 1937 заарешт., засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Літ.: Лубенский раскол и «иоанникиевщина» в документах Патриаршей канцелярии // Вест. церк. истории. 2008. № 1(9).

І. О. Шудрик

Стаття оновлена: 2011