Іоанніти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іоанніти

ІОАННІ́ТИ – 1) католицький лицарський орден. Постав на поч. 12 ст. в Палестині як благодійне братство для надання на Святій Землі притулку й захисту прочанам, допомоги хворим і нужденним. Від франц. слова «hospitalier» (лікарняний, шпитальний) походить і перша назва Ордену – госпітальєри. Офіц. назва від 1936 – Суверен. лицар. орден госпітальєрів св. Іоанна з Єрусалима, Родосу і Мальти. Очолює його пожиттєво обраний Великий магістр (обрання підтверджує папа римський) та уряд. Обітниці чернечого аскетизму (вбогості, послуху і цноти) у І. переплелися з войовничою романтикою щодо захисту Гробу Господнього і християн. святинь. І. створили кілька держав: на о-вах Кіпр (1291–1310), Родос (1310–1522) і Мальта (1530–1798, звідси ще одна назва Ордену – мальтійський). Остання держава була ліквідована Наполеоном Бонапартом, і до 1834 капітул (кер-во) І. намагався віднайти нове місце перебування (як варіант розглядалася тер. Рос. імперії, імператор Павло І навіть був Великим магістром 1798–1801, а конвент перенесено до C.-Петербурга). Проте І. обрали місцем свого перебування Рим, де й донині функціонують (згідно з договором від 1960 між урядом Італії та Мальтій. орденом держава І. у Римі займає площу 2 км2). Нині Орден об’єднує бл. 12 тис. осіб, є суверен. суб’єктом міжнар. права і, завдяки своїй духовно-благодійниц. діяльності, підтримує дипломат. зв’язки з більшістю держав світу: має власні дипломат. структури у 58-ми країнах (зокрема з Україною встановлено офіц. відносини 2007), у 110-ти країнах активно провадить гуманітарну діяльність (утримує понад 200 лікарень, будинки для літніх людей, медпункти, диспансери тощо). Мальтій. кавалери акредит. при ЮНЕСКО, Міжнар. ком-ті Червоного Хреста та ін. міжнар. установах. І. мають Конституцію, нац. гімн, громадянство, марки, валюту. У структурі І. розрізняють 3 ранги: лицарі «справедливості», ченці та лицарі «покори». Існують також почесні лицарі й дами, серед яких багато знаменитостей (від 1961 до Ордену дозволено приймати осіб незнатного походження). У 17–18 ст. І. діяли й на укр. теренах. Волин. воєвода Я. Острозький заснував 1609 на користь своєї доньки майорат, що мав би перетворитися на командорство Мальтій. ордену, якби рід Острозьких урвався, проте майорат обманом перейшов до князів Санґушків, і лише втручання імператриці Катерини ІІ дозволило заснувати велике пріорство Мальтій. ордену на укр.-білорус. та польс. землях, а також у маєтностях єзуїтів на теренах Польщі. Наприкінці 18 ст. це пріорство було ліквідоване. Від 1990 діє Мальтій. служба допомоги в Україні з координац. центром у Львові.

2) Православна течія монархічного спрямування. Як напрям у рос. православ’ї І. об’єднали у 1880-х рр. послідовників відомого діяча РПЦ, настоятеля Андріїв. собору у м. Кронштадт (нині Ленінгр. обл.), протоієрея Іоанна (Іван Ілліч Сергєєв, 1829–1908; канонізов. РПЦ за кордоном 1964 та РПЦ 1990 як Іоанн Кронштадтський), якого ще при житті І. вшановували як святого, вважали чудотворцем і ототожнювали з Ісусом Христом, хоча сам Іоанн не визнавав І. і не допускав їх до причастя. Незважаючи на це, І. широко використовували його ім’я для популяризації свого реліг. руху, збору пожертв тощо. І. обожнюють Іоанна Кронштадтського («житло Святої Трійці») та кількох своїх лідерів, які у різні роки керували напрямом; проповідують близький кінець світу та Страшний суд; пропагують ідею монарх. устрою сусп-ва; не визнають таїнство покаяння та заперечують більшість християн. заповідей. За своєю обрядовістю І. майже не відрізняються від церк., але православні храми не відвідують, натомість мають домашні молільні з усіма атрибутами православ. культу – іконами, лампадами тощо. За виступи проти рад. влади (сприймали її як пришестя Антихриста) діяльність І. в СРСР була заборонена, тож вони розвивалися як одна із катакомб. Церков (зокрема у Вінн. обл. до 1950-х рр.). Із розпадом СРСР 1991 вийшли з підпілля. Всього на теренах СНД функціонують бл. 20 громад І., 2 з яких – на Вінниччині.

Літ.: Польский М. Новые мученики российские. Джорданвилль, 1948; Захария. Особый путь. Джорданвилль, 1952; Снычев И. Церковные расколы в Русской Церкви. Москва, 1961; Логінов О. Ліквідація «іоаннітського» руху в 1920–1950-х рр. на Вінниччині // З арх. ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2007. № 2(29).

О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2011