Іоасаф - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іоасаф

ІОАСА́Ф (Попов Петро Дмитрович; 16. 01. 1874, с. Ольховатка Слов’яносерб. пов. Катеринослав. губ., нині смт Єнакіїв. міськради Донец. обл. – 1937) – церковний діяч. Закін. Катеринослав. духовну семінарію (нині Дніпропетровськ; 1904). Висвяч. на ієромонаха, служив у Карнауховському хуторі Катеринослав. пов., від 1910 – у с. Селидівка (нині м. Селидове Донец. обл.), від 1911 – у с. Миколаївка (нині Васильків. р-ну Дніпроп. обл.), 1916–23 – настоятель Самар. Пустинно-Микол. монастиря у м. Новомосковськ (нині Дніпроп. обл.). 1924 єпископом Бахмутським Іоанникієм (Соколовським) хіротонізов. на єпископа Бахмутського і Донецького. 1925 вийшов на спокій. Не прийняв Декларації митрополита Сергія 1927. У 1928 приєднався до УАПЦ, від 1929 опікувався парафіями Воронез. єпархії, від 1930 – Кубані та України (бл. 60-ти). 16 січня 1931 заарешт., за звинуваченням у кер-ві контррев. Істинно-Православ. Церквою засудж. до 5-ти р. таборів. Покарання відбував у м. Красновишерськ (Перм. обл., РФ). У лютому 1933 достроково звільн., жив у Перм. і Волгогр. обл. (РФ). У жовтні 1933 знову заарешт., за звинуваченням у нелегал. богослужінні та контррев. монарх. агітації засудж. до 5-ти р. таборів. Розстріляний.

С. О. Плахотнюк

Стаття оновлена: 2011