Іов — Енциклопедія Сучасної України

Іов

ІО́В (Тивонюк Дмитро Якович; 06. 11. 1938, м. Почаїв, нині Кременец. р-ну Терноп. обл.) – церковний діяч РПЦ. Ордени св. рівноапостол. великого князя Володимира 2-го ступ. (1977), преподобного Сергія Радонезького 2-го (1979) і 1-го (1988) ступ., св. благовір. князя Даниїла Московського 2-го ступ. (1998). Навч. у Київ. (1957–58), закін. Одес. духовну семінарію (1965), Моск. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1973). У Трійце-Сергієвій лаврі (м. Загорськ, нині Сергієв Посад Моск. обл.) прийняв 1968 чернечий постриг, згодом рукопоклад. у сан ієродиякона, 1969 – ієромонаха, признач. настоятелем Воскресен. храму в м. Чита (РФ). Від 1971 – референт, зав. канцелярії, 1976–89 – заст. голови відділу зовн. церк. відносин Моск. патріархату. 1974 возвед. у сан ігумена, наприкінці того ж року – архімандрита. 3 січня 1975 патріархом Пименом (Ізвєковим) хіротонізов. на єпископа Зарайського, вікарія Моск. єпархії. Керував Патріаршими парафіями в Канаді і тимчасово у США (1975–76). 12 квітня 1982 возвед. у сан архієпископа. Від 1988 – архієпископ Костромський і Галицький (РФ), від 1989 – Житомирський та Овруцький, від 1994 – Одинцовський, від 1996 – Челябінський і Златоустівський, 2000 возвед. у сан митрополита. Від 2011 – на спокої.

І. А. Кучерук

Статтю оновлено: 2011

Покликання на статтю
І. А. Кучерук . Іов // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=12541 (дата звернення: 13.04.2021)