Іон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іон

ІО́Н (від грец. ἰόυ – той, який іде) – електрично заряджена частинка, що утворюється внаслідок втрати або приєднання електронів атомами, молекулами тощо. Термін «І.» запропонував англ. фізик М. Фарадей (бл. 1830). Утворення І. описав 1884 швед. фізико-хімік С. Арреніус (відзнач. Нобелів. премією 1903). Позитивно заряджені І., які мають менше електронів на електрон. оболонках, ніж протонів у ядрі, називають катіонами (притягуються до катода); негативні І., які мають більше електронів, ніж протонів, називають аніонами (притягуються до анода). Найпростішими І. є електрон (символ е– – елементарна частинка, носій найменшої маси та найменшого електрич. заряду) та протон (символ Н+ – ядро атома водню, що має позитив. заряд). Процес утворення позитив. і негатив. І. та вільних електронів з електрично нейтрал. атомів і молекул називають іонізацією; процес взаємодії І. та електронів, що супроводжується утворенням нейтрал. атомів, – рекомбінацією. І. (напр., натрію, калію, кальцію) відіграють значну роль у функціонуванні живих організмів: беруть участь у мембран. процесах, утворенні мембран. потенціалів, реалізації рецепції живими організмами зовн. факторів. І. кисню, азоту та ін. газів, а також вільні електрони входять до складу атмосфери, формуючи іоносферу.

Ю. І. Посудін

Стаття оновлена: 2011