Іофанов Давид Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іофанов Давид Михайлович

ІОФА́НОВ Давид Михайлович (25. 12. 1903(07. 01. 1904), Харків – 03. 12. 1964, Київ) – літературознавець. Канд. філол. н. (1949). Закін. Харків. ін-т нар. госп-ва (1926). У 1922–29 працював в органах ГПУ; 1931–34 – декан, заст. дир. Укр. пром. академії (Харків); 1934–41 – у системі АН УРСР: ст. н. с., учений секр. Ради виробн. сил, пом. голови Відділ. сусп. наук; 1941–42 – політрук у Червоній армії; 1942–46 – на партій. і літ. роботі в Киргизстані (1944–46 – зав. відділу пропаганди, літ-ри та мист-ва г. «Советская Киргизия»); 1948–57 – зав. відділу рукописів Держ. публ. б-ки УРСР (Київ); водночас 1948–50 – зав. каф. рос. літ-ри Київ. пед. ін-ту; пізніше – ст. н. с. Держ. музею Т. Шевченка (Київ). Бувши типовим висуванцем системи, І. зазнав і її невдячності: під час боротьби з т. зв. космополітизмом усунений з посади. Однак продовжував дослідн. роботу, в якій показав себе добрим джерелознавцем. Так, у праці «Н. В. Гоголь: Детские и юношеские годы» (К., 1951) використав велику кількість архів. матеріалів, зіставив та проаналізував свідчення сучасників і біографів письменника, що дало можливість скоригувати низку помилк. суджень про молодого М. Гоголя, які закріпилися в літературознавстві. Докум. цінністю є і його кн. «Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка» (1957), а брошура «Шевченко і Лермонтов» (1962; обидві – Київ) цікава багатьма спостереженнями над співзвуч. мотивами у творчості обох поетів, причому І. здебільше уник спокус вульгар. «впливології» і підкреслив більшу соц. насиченість та рев. спрямованість поезії Т. Шевченка.

І. М. Дзюба

Стаття оновлена: 2011