Іпологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іпологія

ІПОЛО́ГІЯ (від грец. ἵппος – кінь і ...логія) – наука, яка вивчає анатомію, фізіологію, генетику, походження, розмноження, породоутворення, захворювання, харчування та тренування коней. Науковці розглядають І. як основу конярства. Існує припущення, що вперше коні були приручені у Передураллі. На неоліт. стоянках Мулліна та Давлеканово (Башкортостан, РФ) знайдено рештки домаш. коня, які датуються 7– 5 тис. до н. е. У башкирів кінь є найшановнішою, культовою твариною, що знайшло своє відображення в усній нар. творчості, легендах, переказах та обрядах. Побл. с. Деріївка Онуфріїв. р-ну Кіровогр. обл. виявлено залишки поселення середньостогів. культури мідного віку (див. Деріївське поселення), насел. якого займалося розведенням коней. У світ. історії І. розвивалася як галузь стратег. значення, з огляду на використання коней у військ. сфері. Іпологи вивчали також питання використання коней для с.-г. і транспорт. робіт. Знач. розвитку й поширення набув кінний спорт. Повною мірою перевагу коней – їхню швидкість – навчилися використовувати народи, які мешкали на тер. ниніш. Туреччини та Лівану і входили до Гетського союзу. Винайшовши бойову колісницю, вони зробили знач. внесок у розвиток військ. мист-ва. Донині збереглися глиняні таблички з текстом, що описує, як потрібно тренувати та доглядати за кіньми, яких запрягали у колісниці. Проблемам І. були присвячені праці давньогрец. вчених Геродота та Гіппократа, що вміщували описи екстер’єру та конституції коней, правила їхнього розведення та догляду і свідчили про високий рівень розвитку конярства у скіфів. Вагоме дослідж. з кінного спорту належить давньогрец. історику та письменнику Ксенофонту, з мист-ва верхової їзди – 11-му королю Португалії Дуарте І («Livro da ensinança de bem toda sela cavalgar», 1434). Добрими знавцями коней вважалися й запороз. козаки. Побл. урочища Сагайдачний (неподалік о-ва Хортиця) вони розводили породистих степ. скакунів, які мали широкі міцні груди, тонкі та довгі ноги, маленькі круглі копита, легко та швидко бігали, були витривалі у довгих походах, неперебірливі у харчуванні, спокійні норовом. У січових школах дітей обов’язково навчали, як доглядати за кіньми та вправам верхової їзди. У багатьох козац. піснях, думах, переказах кінь є «братом і бойовим товаришем». Через певні анатом. і фізіол. особливості, а також натренованість запороз. коней високо цінували як європейці, так і тюрк. народи. У СРСР до 1930-х рр. І. викладали в кавалер., артилер. і козац. юнкерських уч-щах та у навч. командах артилер., кавалер., козац. і прикордон. частин. Цей навч. предмет був і в програмі пожеж. курсів. Він уміщував також стислі відомості про осн. хвороби коней. Розрізняють 3 типи коней: верховий, ваговозний та запряжний, які об’єднують 200 порід і порідних груп. В Україні відомі гуцульська порода коней, новоолександрівська ваговозна порода коней, українська верхова порода коней та ін.

Коней здавна використовують з лікувальною метою. Окрім іншого, у працях лікарів антич. часів і середньовіччя містяться записи й про сприятливий вплив верхової їзди на хворих. Активно іпотерапію як метод лікування застосовують ще від поч. 18 ст. М’язи спини коня, що йде, розігрівають і масажують м’язи та суглоби ніг і таза вершника, нормалізують м’язовий тонус і підсилюють кровообіг у кінцівках. Ефективності терапії сприяє й те, що т-ра тіла коня вища від т-ри людини на 1,5–2 °С. Заняття верховою їздою розвивають координацію. Водночас кінь впливає на вершника на емоц. рівні, що дозволяє використовувати іпотерапію для лікування психоемоц. розладів, фобій та ін. порушень психіки. Діапазон захворювань, за яких забезпечується швидше й повніше, ніж при традиц. лікуванні, видужання або стійке поліпшення стану хворого, надзвичайно широкий. Серед них – дит. церебрал. параліч, аутизм, відставання у розвитку, синдром Дауна, порушення мозк. кровообігу, сколіоз, остеохондроз, різноманітні форми паралічу, больові синдроми, мозк. травми, простатит, безпліддя, безсоння, депресія, наслідки стресу. Іпотерапія ефективна для лікування серц.-судин. і шлунк.-кишк. захворювань, для реабілітації після хірург. операцій, інсульту. З крові коней виготовляють імунні лікар. сироватки проти правця, дифтерії, грипу, ботулізму тощо, з мед. метою від них одержують і шлунк. сік. Кисломолоч. пінистий напій з кобилячого молока – кумис – застосовують при лікуванні туберкульозу легень і лімфатич. вузлів, деяких шлунк.-кишк. захворювань, для промивання свищів, інстиляції сечового міхура, вагінал. спринцювань. Міцний (існують також слабкий і середній – залежно від тривалості дозрівання) кумис містить 0,9–1,1 % молоч. кислоти, 1,75–2,5 % спирту, 2,5 % білка, 1–2 % жиру, 3–4 % цукрів, фосфор, калій, вітаміни C, D, E, PP та ін. В Україні кумис виробляють на Донеччині та у Криму. Коней використовують також для вироб-ва м’яса та шкіри.

Літ.: Оболенский И. Курс иппологии или учения о лошади для ветеринарно-фельдшерских школ военного ведомства. 2-е изд. О., 1889; Лавринович М. О. Иппология. С.-Петербург, 1911; Книга о лошади: В 5 т. Москва, 1952–60; Штраус И. Иппотерапия. Нейрофизиологическое лечение с применением верховой езды. Москва, 2000; Харчук Ю. Иппотерапия и коневодство. Лошади и пони. Ростов-на-Дону, 2007.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2011