Іран, Ісламська Республіка Іран - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іран, Ісламська Республіка Іран

ІРА́Н, Ісламська Республіка Іран (Irān, Jomhuriye Eslāmiye Irān) – держава у Південно-Західній Азії. До складу І. входять о-ви Кешм (в Ормузькій протоці), Харґ, Лаван, Сіррі, Кіш та ін. Межує на Зх. з Іраком, Туреччиною, на Пд. Зх. – з Вірменією, Азербайджаном, на Пн. Сх. – з Туркменістаном, на Сх. – з Пакистаном й Афганістаном. Омивається на Пн. Каспійським м., на Пд. – Перською й Оманською затоками Індій. океану. Пл. 1648 тис. км2. Насел. 77,89 млн осіб (2006). Етнічні групи: перси – 51 %, азербайджанці – 24 %, курди – 6,9 %, гілянці та мазендеранці – 8 %, араби – 3 % та ін. Природ. приріст насел. 1,29 %. Серед. вік 26,8 р. Міське насел. складає 71 %. Віросповідання: мусульмани-шиїти – 89 %, мусульмани-суніти – 9 %. Столиця – Тегеран (7,186 млн осіб, в агломерації – понад 13 млн осіб). Найбільші міста (млн осіб): Мешхед (2,59), Ісфаган (1,7), Каредж (1,53), Тебріз (1,45), Шираз (1,3), Кум (1,08). Адм. поділ – 31 остан. Держ. мова – перська (фарсі). Глава держави – Верхов. кер. (рахбар). Законодав. орган – Збори Іслам. Ради (меджліс). Грош. одиниця – ріал. І. – чл. ООН, ОПЕК, МВФ, Шанхай. орг-ції співпраці.

І. – одна з найдавніших держав світу (археол. знахідки датуються серед. палеолітом). Перші держ. утворення виникли наприкінці 4 – на поч. 3 тис. до н. е. У 2 тис. до н. е. на тер. сучас. І. з’явилися кочові індоєвроп. (арій.) племена. У 670-х рр. до н. е. на Пн. Зх. І. виникло царство Мідія, яке підкорило більшу частину насел. Іран. нагір’я. 550 до н. е. його захопила перс. династія Ахеменідів, відтоді держава називалася Персією (до 1935). Від 330 до н. е. Персія перебувала під владою Александра Македонського, після його смерті – держави Селевкідів, від серед. 2 ст. до н. е. – Парфян. царства, на поч. 3 ст. – держави Сасанідів. У 7 ст. тер. І. захопили араби, в 11 ст. – турки-сельджуки, у 13 ст. – монголи. На поч. 16 ст. утворилася Сефевід. держава, у 18 ст. її підкорили племена афганців. Ослаблений міжусоб. війнами, І. став об’єктом колоніал. експансії європ. держав. Велика Британія і Франція встановили у країні режим капітуляції. Нар. рух в І. проти колоніал. загарбання призвів до Іран. революції 1905–11, результатом якої стало проголошення конституції та скликання парламенту. 1907 Велика Британія і Росія ввели війська до І. та поділили його тер. 1918 рад. кер-во анулювало усі договори з І. і вивело звідти війська. 1919 британці нав’язали іран. уряду таємну угоду, фактично перетворивши І. на свій протекторат. 1921 Реза-хан здійснив держ. переворот, 1925 його проголосили новим шахом. У 1930-х рр. І. підтримав нацист. Німеччину, внаслідок чого 1941–42 на його тер. були введені рад., британ. та амер. війська. 1943 на Тегеран. конф. уряди СРСР, США і Великої Британії підтвердили суверенітет І. 1979 внаслідок Іслам. революції повалено монархію, проголошено Іслам. Респ. Після ірано-ірак. війни (1980–88) І. поступово виходив із міжнар. та регіон. ізоляції. 1997 президентом обрано М. Хатамі, який провів низку ліберал. реформ. 2002 США звинуватили І. в розробленні зброї масового знищення. 2005 президентом обрано прихильника консерватив. поглядів М. Ахмадінежада.

Узбережжя І. низинне, слаборозчленоване. Більшість тер. країни лежить у межах Іран. нагір’я, до якого на Пн. Зх. прилягає Вірмен. нагір’я. На Пн. – г. Ельбурс (найвища точка – вулкан Демавенд, 5610 м над р. м.), на Пн. Сх. – Туркм.-Хорасан. гори, на Сх. – гір. хребти, на Пд. Сх. – плоскогір’я Серхед, на Пд. Зх. – г. Заґрос, на Пд. – г. Макран. Між хребтами Іран. нагір’я – рівнини, плоскогір’я, на яких розташ. пустел. западини Деште-Кевір, Деште-Лут, Джаз-Муріан. Клімат субтропіч., на узбережжі Перської й Оманської заток – тропіч. континентальний. Середня т-ра липня від +29 до +32 °С, січня – від 0° до +2 °С, на Пд. – від +22 до +25 °С. Середньорічна кількість опадів 100–500 мм, у прикаспій. р-нах – 1000–2000 мм. Річки переважно маловодні, осн. з них – Карун, Шатт-ель-Араб. Є низка безстіч. озер, зокрема солоних – Урмія, Дер’ячеє-Немек, Джаз-Муріан. Ґрунти пустел.-степ. типу, переважно сіроземи. Ліси займають 4 % тер. країни. Переважає степ. і напівпустел. рослинність. Тварин. світ представлений левами, тиграми, гепардами, ведмедями, оленями, косулями, куланами, лисицями, тушканчиками, варанами, гадюками, жайворонками, сойками, беркутами, грифами та ін. Нац. парки: «Баму», «Кевір», «Урмія», Центр.-ельбур. та ін. Є поклади нафти, природ. газу, кам’яного вугілля, заліза, хрому, міді, золота, блакит. бірюзи, солі.

І. – країна, що розвивається. Основу економіки формує нафтодобувна пром-сть (одна з найбільших країн-виробників світу в цій галузі). Також розвинені газодобувна (2-е м. у світі), металург., хім., маш.-буд. галузі пром-сті та сфера послуг. ВВП становить 863 млрд дол. США, у розрахунку на особу – 11,2 тис. дол. США. Провідна галузь с. госп-ва – рослинництво. Вирощують кукурудзу, рис, ячмінь, пшеницю, буряк, чай, тютюн, фрукти. 10 % продовольства імпортується. Важливе значення мають рибальство (осетер, білуга, севрюга, оселедець та ін.), видобуток перлин. Експортує нафту (80 %), продукцію нафтохім. та хім. пром-сті; імпортує фрукти, горіхи, килими, машини й устаткування. Осн. торг. партнери: Японія, Китай, Туреччина, Італія, Пд. Корея, Нідерланди, Німеччина, ОАЕ. Міжнар. аеропорти: Тегеран, Ісфаган, Машхед, Бендер-Аббас, Абадан, Шираз, Тебріз. Мор. порти: Бендер-Аббас, Бендере-Емам-Хомейні, Харґ, Бендер-Ензелі, Амірабад. Музеї: худож., нац., нац. мист-ва, коштовностей, килимів, скла і кераміки, сучас. мист-ва Палестини (усі – Тегеран) та ін. Літ-ра І. сформувалася на давньо-, середньо- та новоперс. традиціях. Серед найвідоміших письменників – О. Хайям, Сааді, Рудакі, Н. Ґянджеві, С.-М.-А. Джамалзаде, Ірадж-Мірза; композиторів і музикознавців – А. Себа, А.-Н. Вазірі, Р. Халегі, Ф. Ферзане. Архіт. пам’ятки: гробниця Кіра II в Пасаргадах (2-а пол. 6 ст. до н. е.), мавзолей Доваздех-Імам у Єзді (1037), П’ятнична мечеть (9–20 ст.), міст Поле-Хаджу (1641–66) у Ісфагані, палац Голестан у Тегерані (кін. 18 – 19 ст.). Декорат. мист-во І. має власні традиції мініатюри, каліграфії, кераміки, килимарства. Значне місце займають художні промисли: вибійка (скатертини, каламкари), інкрустація деревом, перламутром, кісткою, карбування на металі, ювелірна справа.

Іран.-укр. відносини мають давнє коріння. У працях італ. мандрівника П’єтро делла Валле, дорадника шаха Аббаса Великого, згадуються козац.-перс. зв’язки: Персія прагнула мати козаків союзниками у війні з Туреччиною 1618–19. З цією метою І. відвідав козац. емісар Степан, але шах бажав заручитися підтримкою ще й польс. короля. Однак до цього не дійшло, тому що 1620 перси з турками уклали перемир’я. 1802 до І. прибув козак Самсон Окінцев, який пройшов шлях від наїба (молодшого старшини) перс. армії до хана в Азербайджані (на той час частина Перс. імперії). Самсон-хан (як його називали іранці) був видат. полководцем, довіреною особою у шаха. Користувався повагою у персів і його син Гаврило (Джебраїл-хан), особистий ад’ютант шаха. Під час 1-ї світ. війни в І. із Серед. Азії потрапили деякі укр. політ. емігранти. 1928–30 у Тегерані мешкав В. Городецький, за проектом якого збудов. шахський палац. Під час 2-ї світ. війни група українців перебувала в І. у складі рад. військ. Водночас деякі українці опинилися в І., утікаючи з СРСР. У 1970-х рр. в амер. посольстві в І. працював українець з походження М. Метрінко, який був серед заручників захопленого 1979 іранцями посольства США. Сходознавчі центри від кін. 19 – поч. 20 ст. розвивалися у Києві, Харкові, Одесі. Значний внесок у становлення іраністики зробив А. Кримський – автор праць з історії та культури І. («Історія Персії та її письменства», К., 1923) і низки перекл. О. Хайяма, Сааді, Фірдоусі та ін. Історію Персії та перс. літ-ру досліджував також П. Лозієв. Питання укр.-іран. відносин вивчали Я. Дашкевич, І. Майдан та ін. 1992 завдяки Я. Полотнюку відновлено факультативне викладання перс. та араб. мов у Львів. ун-ті, де з його ж ініціативи відкрито каф. сходознавства. Я. Полотнюк досліджує перс. мову та літ-ру, історію І., переклав низку творів перс. письменників, зокрема Фірдоусі, Румі та ін. 2006 у Києві опубл. «Українсько-перський словник», підготовлений групою іраністів на чолі з В. Храновським. Найдавнішими іранізмами, що вживаються в сучас. укр. літ. мові, є ті, які проникли в давньорус. мову з давньоіран. мов (зокрема, нині мертвих – скіфської й аланської). Пізніші іранізми прийшли з перс. мови через тюрк. посередництво. Дипломат. відносини між Україною та І. встановлено 22 січня 1992. Підписано Декларацію про принципи дружнього співроб-ва. Україну І. цікавить як потуж. постачальник нафти й газу. В І. Україна постачає устаткування для металургії, маш.-буд. пром-сті, паливно-енергет. комплексу, мінерал. добрива. Укр. фахівці надають послуги з пошуку, видобутку й транспортування енергоносіїв. В І. також працюють співроб. АНТК ім. О. Антонова.

Літ.: Баран О. Козацько-перські взаємини в творах Піетра делла Валле. Вінніпеґ, 1985; Джеджула Ю. Українець в Персії // Дума. 1992. Ч. 1; Бенч О., Шокало О. Україна–Іран // Вісті з України. 1994. Ч. 15; Майдан І. Українсько-іранські відносини і ООН (1992–2000 рр.) // Наук. вісн. Дипломат. академії при МЗС України. К., 2000. Вип. 3; Дашкевич Я. Персько-українські дипломатичні контакти у 1610–1620-х роках // Україна дипломатична. К., 2004. Вип. 4; Варнавський Д. Україна та Іран: стан і перспективи міждерж. екон. співроб-ва // Там само; Майдан І. Державні органи влади в Ісламській Республіці Іран // Наук. вісн. Дипломат. академії при МЗС України. К., 2006. Вип. 5.

С. І. Данилов

Стаття оновлена: 2011