Кочиш Євген - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кочиш Євген

КО́ЧИШ Євген (псевд.: Е. Михайлов, Ба­­рин, Петров; 05. 08. 1910, с. Дюр­­дьов, Воєводина, нині Сербія – 23. 01. 1984, м. Сремські Карловці, Сербія) – русинський пись­­менник, публіцист. Брат М. Кочиша. Закін. г-зію у м. Бечей (Воє­водина, 1933). У 1930-х рр. належав до панславіст. течії у гро­мад. русі русинів Воєводини. 1937–41 – ред. г. «Русска заря», щоріч. альманаху «Русски народ­­ни календарь “Заря”»; секр. Куль­турно-нац. союзу югослав. руси­­нів «Заря» (1938–41). Під час 2-ї світ. війни перебував у нім. конц­­таборі. Після звільнення працю­­вав службовцем (1945–70). Писав по-русинськи під впливом рос. класич. літ-ри 19 ст., соц­реалізму. Дебютував 1929 оповіданням «Остал гладни» у г. «Рус­­ки новини». Друкувався у період. вид. «Руски народни календар», «Руски календар», «Руске слово», «Шветлосц», «Нова думка». Автор драми «Вона нєвиновата» (1953); романів «Осушени слизи. Ляд на ґарадичох» (1968) і «Петро Андрейков» (1977), де відтворив широку панораму жит­­тя русинів Воєводини 1-ї пол. 20 ст.; «У млечней драги» (1973); «Чайка» (1974) та «Бриґа» (1978) – про формування світогляду молодого покоління. Деякі твори К. увійшли до антологій по-ру­синськи («Одгуки з ровнїни», 1961; «Слунечни роки», 1969; «Кри­жни драги», 1990), серб. («Дубока бразда» – «Глибока бо­розна», 1975), словац. та румун. мовами. Залишив спогади «Цо паметам о себе» (1985). Усі зазнач. вид. опубл. у м. Новий Сад. Окремі твори К., що увійшли до кн. «Там, коло Дунаю» (Уж., 1976), переклав укр. мовою С. Панько.

Літ.: Тамаш Ю. Литературна творчосц Євґения М. Кочиша // Шветлосц. Нови Сад, 1979. № 2; Варґа Д., Ла­­тяк Д., Рац Я. Студиї творчосци Єв­­ґения М. Кочиша // Там само. 1984. № 1; Тамаш J. Русинска књижевност. Нови Сад, 1984.

Н. С. Стаценко

Статтю оновлено: 2014