Історико-соціологічні дослідження - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Історико-соціологічні дослідження

ІСТО́РИКО-СОЦІОЛОГІ́ЧНІ ДОСЛІ́ДЖЕННЯ – галузь соціології, для якої притаманні історичний або історико-порівняльний методи досліджень. І.-с. д. охоплюють два осн. напрями соціол. студій (історія соціології та істор. соціологія). Перший стосується вивчення історії та традицій розвитку соціол. думки, формування її теор. парадигм, а також інституціоналізації соціології як науки. Цей напрям зазвичай співвідносять зі сферою та предметом історії соціології. Другий напрям пов’язаний із теор.-дослідниц. парадигмою істор. соціології, що активно розвивається від 1960-х рр. як окрема соціол. дисципліна. Її осн. наук. завдання – реконструкція минулого та дослідж. соц. реальності істор. сусп-в соціол. методами (збір та аналіз соціол. фактів, істор. статистики, свідчень очевидців, особистих та архів. документів тощо). Соціологія активно використовує істор. методи у своїх підходах. Істор. складові соціол. знання про будь-яке сусп-во забезпечують усвідомлення причинно-наслідк. зв’язків у різних сферах його розвитку до того стану соц. буття, що його вивчає соціолог. Напр., стан і тенденції розвитку різних сфер сучас. укр. сусп-ва у соціол. дослідж. можуть бути об’єктивно проаналізовані та проінтерпретовані лише з урахуванням традицій колиш. соц. укладу, інституціонал., політ., культур. та соц.-структур. залишків рад. минулого, які можуть проявлятися у особливостях цінніс. орієнтацій сусп-ва, його політ. культури та ін. Істор. складова соціол. дослідж. дозволяє соціологу в своїх оцінках та інтерпретаціях виходити за межі сучас. соц. реальності, встановити єдність її минулого і сучасного, обґрунтовано спрогнозувати тенденції майбут. сусп. розвитку. Історія соціології та істор. соціологія розвиваються в межах єдиної соціол. науки, взаємно доповнюючи один одного. У студіях з історії соціол. думки сучасні дослідники розглядають не лише логіку розвитку соціол. науки, формування її законів та методів, понять і категорій, а історія соціології не обмежується лише систематизацією та аналізом розвитку різних теор.-методол. соціол. шкіл та парадигм. Вивчення історії соціол. думки водночас є істор. дослідж. сусп. обставин, розвитку соц.-структур., політ., екон., культур. причин і факторів, у контексті яких формувалися ті чи ін. соціол. теорії та підходи. Вже перші соціол. теорії О. Конта й Г. Спенсера формувалися разом зі становленням бурж. сусп. відносин. Останні вимагали позбавлених будь-яких реліг. або ідеаліст. нашарувань пояснень законів істор. сусп. розвитку, факторів еволюції раннього бурж. сусп-ва та особливостей його функціонування. Отже, соціологія вже під час свого формування розвивалась як історично обґрунтов. і орієнтов. наука (О. Конт називав її історією без імен та дат). Підхід до сусп. розвитку як об’єктив. істор. зміни сусп.-екон. формацій обґрунтував у своїй історико-матеріаліст. соціології К. Маркс. Класична соціологія кін. 19 – поч. 20 ст. (М. Вебер, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель, А. де Токвіль) була водночас інтелектуал. рефлексією та істор. дослідж. фундаментал. зміни істор. епох і укладів від традиц. до модер. сусп-в. Саме у класич. соціології закладено осн. принципи І.-с. д.: часово-просторова конкретність сусп. процесів та соц.-структур. змін; підхід до соц. реальності як сусп. процесу, що має істор. витоки та причини, а відтак і тенденції подальшого розвитку; увага до склад. взаємодії усвідомленої соц. активності та структур. сусп. контекстів з метою пояснити очікувані та неочікувані наслідки такої взаємодії у сусп. бутті й трансформаціях певного сусп-ва; наголошення на особл. і змін. характеристиках різних соц. структур і моделей змін. У різних країнах окремі аспекти І.-с. д. та істор. соціології розвивали К. Лампрехт, П. Барт, Е. Дюркгайм, П. Сорокін та ін. Від кін. 1920-х рр. на розвиток І.-с. д. значно вплинули ідеї та діяльність франц. істор. школи Анналів, представники якої для аналізу істор. даних використовували кількісні (фактично соціол.) методи. Починаючи від 1960-х рр. у цій галузі опубл. фундаментал. праці Б. Мура, Т. Скокпола, Ч. Тіллі, Н. Еліаса, Е. Гідденса, Ф. Абрамса та ін. Методи та підходи І.-с. д. використали у своїх роботах представники різних сучас. напрямів соц. та соціол. думки: М. Фуко (істор. структуралізм), П. Бурдьє (соціоаналіз), М. Арчер (концепція морфогенезу), У. Бек (постмодерна теорія і теорія «сусп-ва ризику»), І. Валлерстайн (неомарксизм) та ін. Сучасні соціологи активно звертаються до ідей класич. соціології та модернізують їх у відповід. сусп. контексті (неовеберіанство, неомарксизм, неотоквіліанство). Від 1988 виходять спеціалізов. період. вид. із проблем істор. соціології – «Past and Present» та «Journal of Historical Sociology». Актуалізацію І.-с. д. у серед. 1980-х рр. П. Штомпка назвав ренесансом істор. соціології.

Витоки вітчизн. соціол. думки формувались у працях М. Драгоманова, М. Грушевського, В. Липинського, Б. Кістяківського, І. Франка. Їхні соціол. ідеї у рамках європ. соціол. традиції позначені інтересом до істор. та соц.-конкрет. контексту тодіш. укр. сусп-ва. Особливістю формування вітчизн. соціол. думки було її самовизначення як одного із засобів державотворення, розвитку нац. свідомості, що передувало позитив. вдосконаленню укр. сусп-ва за допомогою соціол. знань. Показовою у цьому відношенні є наук. діяльність М. Грушевського, істор.-соціол. погляди якого викладені у кн. «Початки громадянства. Генетична соціологія» (Відень, 1921). Він також заснував перший Укр. соціол. ін-т (діяв 1919–21 спочатку в Празі, згодом – у Відні), після повернення до Києва – перший істор.-соціол. центр і часопис «Первісне громадянство». В УРСР І.-с. д. розвивалися від 1960-х рр. переважно як дослідж. історії світ. соціол. думки у контексті становлення соціол. науки у СРСР. З набуттям незалежності України поступово відбувається повноцінна інституціоналізація соціології. В сучас. укр. соціології І.-с. д. представлені такими напрямами, як дослідж. історії та теорії світ. і вітчизн. соціол. думки та вивчення (теор. й емпіричне) процесів посткомуніст. сусп. трансформації. Вітчизн. соціологи накопичили знач. емпірич. і теор. матеріал, зокрема моніторинг. дослідж. науковців Ін-ту соціології НАНУ поч. 1990-х рр., який для своєї інтерпретації потребує застосування істор.-соціол. та істор.-порівнял. методів.

Літ.: Мартинов А. Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). К., 2004; Пержун В. В. Історична соціологія як галузь соціологічного знання // Вісн. Харків. ун-ту. 2010. № 889.

В. П. Степаненко

Стаття оновлена: 2011