Кочнєв Олександр Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кочнєв Олександр Павлович

КО́ЧНЄВ Олександр Павлович (19. 10. 1949, Львів) – актор, режисер, артист розмовного жанру, педагог. Засл. діяч мист-в України (1994). Ґран-Прі міжнар. конкур­су укр. поезії «Срібна земля» (Уж­город, 1993), лауреат 1-го Респ. фестивалю кращих вистав за творами Лесі Українки (Луцьк, 1991). Навч. у Львів. ун-ті (1966–69), закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1976). Працював у Харків. драм. театрі ім. Т. Шевченка (1976–77), Львів. укр. драм. театрі ім. М. Зань­ковецької (1977–79; водночас викладав у студії), Теа­трі естради (1980–82), Театрі рос. драми ім. Лесі Українки (1982–84), Театрі поезії (1984–89), театрах-студіях «Коло» (1989–93, також засн.), «Театральний клуб» (1993–94), «Будьмо!» (1994–95), Держ. театр. школі-студії (1995–2000 – худож. кер.; усі – Київ). Водночас від 1984 викладає у Київ. ун-ті театру, кіно і телебачен­ня: від 2008 – проф. каф. режисури телебачення. На телебачен­ні виступав із монопрограмами за творами І. Котляревського, В. Со­сюри, Ю. Яновського, Є. Плуж­ника, В. Стуса, М. Стельмаха, І. Драча, В. Коротича, Д. Павличка, Б. Олійника, В. Шекспіра та ін.; був ведучим програм «Сто­рінки творчості», «Виставка до 40-річчя Перемоги», «Літературні вечори» тощо; т/ф «За ким сумує дзвін?», «Симфонія За­карпаття», «Хто ми?» (усі – «УТ-1»). Як читець записав на фірмі «Ме­лодія» оперу-ораторію «Київські фрески» І. Карабиця (1987, для читця, солістів, хору та оркестру).

Ролі: Річард ІІІ, Просперо («Річард ІІІ», «Буря» В. Шекспіра), Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» О. Пушкіна), Юда («На полі крові» Лесі Українки), Блум («Дюшес» за романом «Улісс» Дж. Джойса), Ду Фу («Друже Лі Бо, брате Ду Фу» О. Ли­шеги).

Вистави: «Егей, хто-небудь!» за В. Са­­рояном (1977), «Чорна зірка-2» Я. Ве­­рещака (1989), «Буря» В. Шек­спіра (1990), «Місячна пісня» (1992), «При світлі ватри» (2002) за Олексан­дром Оле­сем, «П’єро–П’єретта–Ар­­лекін» за А. Шніцлером (1998), «Квінс та інші» за п’єсою «Сон літньої ночі» В. Шек­спіра (2001), «Добра людина» за Б. Бре­хтом (2002).

О. Г. Хльобас

Стаття оновлена: 2014