Історичне населене місце - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Історичне населене місце

ІСТОРИ́ЧНЕ НАСЕ́ЛЕНЕ МІ́СЦЕ – правовий термін, що пов’язаний з охороною культурної спадщини та вживається для означення давнього населеного пункту, який зберіг неповторні риси, традиційну планувальну структуру, відповідні культурне, історичне та архітектурне середовища. Уперше поняття «істор. пам’ятка» (пам’ятка, що підлягає охороні й реставрації) поширено на міське чи сільс. середовища з характер. ознаками цивілізованості після прийняття 2-м Міжнар. конгресом архітекторів і тех. фахівців у галузі охорони істор. пам’яток 1964 Венеціан. хартії. Відтоді почали розглядати нерухому пам’ятку не окремо, а разом з довкіллям, що становить істор., наук., мист., естет. або ін. суспільно-культурну цінність. Рекомендації про збереження та сучасну роль істор. ансамблів, затв. 1976 Ген. конференцією ЮНЕСКО, поняття «істор. або традиц. ансамбль», що, зазвичай, є елементом або компонентом насел. місця, тлумачать як будь-яку сукупність будівель, споруд і відкритих просторів, разом із археол. та палеонтол. місцями, що становлять людські поселення як у міському, так і сільс. середовищах, цілісність та цінність яких визнана з археол., архіт., істор., доістор., естет. або соціокультур. поглядів. 1987 у Вашинґтоні Міжнар. рада з питань пам’яток і визнач. місць (ICOMOS) ухвалила Міжнар. хартію про охорону істор. міст. В укр. законодавстві дефініцію терміна «І. н. м.» наведено у Законі України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 (зі змінами, внесеними згідно з Кодексами 2001 і 2010 та Законами 2002, 2004, 2007–11) та Порядку визнання насел. місця історичним (місто, с-ще чи село, яке зберегло повністю або частково свій істор. ареал з об’єктами культур. спадщини і пов’язані з ними розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку, та занесене до Списку), затв. постановою КМ України від 3 липня 2006 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ України від 25 лютого 2010). Список істор. міст і смт затв. постановою КМ України від 26 липня 2001. У ньому зазначено 401 насел. пункт (із датою заснування): Київ, Севастополь, у АР Крим – 15 міст і 13 смт, у Вінн. обл. – 13 міст і 11 смт, у Волин. обл. – 9 міст і 11 смт, у Дніпроп. обл. – 6 міст, у Донец. обл. – 8 міст, у Житомир. обл. – 8 міст і 2 смт, у Закарп. обл. – 9 міст і 10 смт, у Запоріз. обл. – 6 міст, у Івано-Фр. обл. – 14 міст і 13 смт, у Київ. обл. – 8 міст, у Кіровогр. обл. – 5 міст і 1 смт, у Луган. обл. – 7 міст і 3 смт, у Львів. обл. – 36 міст і 19 смт, у Микол. обл. – 4 міста, в Одес. обл. – 10 міст і 2 смт, у Полтав. обл. – 9 міст і 4 смт, у Рівнен. обл. – 6 міст і 7 смт, у Сум. обл. – 12 міст і 3 смт, у Терноп. обл. – 17 міст і 13 смт, у Харків. обл. – 12 міст і 4 смт, у Херсон. обл. – 7 міст, у Хмельн. обл. – по 12 міст і смт, у Черкас. обл. – 11 міст і 2 смт, у Чернів. обл. – 7 міст і 4 смт, у Черніг. обл. – по 7 міст і смт. До І. н. м. зараховано всі обл. центри з огляду на зосереджені в них містобуд. й культурні цінності. У колиш. УРСР існувало кілька офіц. списків І. н. м., де у різні часи було представлено від 19 до 375 насел. пунктів. На поч. 1990-х рр. список істор. міст і смт, підготовлений НДІ теорії та історії арх-ри і містобудування (Київ), містив 431 назву. Цей НДІ готував список істор. сіл. Відповідно до постанови КМ України від 3 липня 2006 місто, смт і село може бути визнане історичним і занесене до Списку, якщо воно відповідає щонайменше двом із таких критеріїв: наявність істор., архіт., ландшафт. та садово-парк. об’єктів культур. спадщини, які мають містоутворювал. значення; розпланування відповідно до минулих істор. епох (до поч. 20 ст.); збереження осн. композиц. центрів і композиц. осей насел. місць; наявність рядової істор. забудови. Для визнання насел. пункту І. н. м. та занесення його до Списку РМ АР Крим, обл., Київ. та Севастоп. міські держадміністрації або орган місц. самоврядування на основі наук. дослідж. подають до Мінрегіонбуду клопотання з відповід. обґрунтуванням, до якого додають погоджену та затв. в установленому порядку наук.-проектну документацію, що містить істор.-архіт. опор. план, проект зон охорони пам’яток і проект меж та режимів використання істор. ареалів насел. місць. Зміст наук.-проект. документації і порядок її розроблення визначають держ. буд. норми, затв. Мінрегіонбудом за погодженням із Мінкультури. Після проведення Мінрегіонбудом аналізу воно разом із Мінкультури готує подання КМ України щодо визнання насел. пункту історичним. Для занесення до Списку міст, смт і сіл розробляють нові або корегують наявні місц. правила забудови та генплан, у якому визначають стратегію розвитку з урахуванням: відновлення істор. планув.-простор. структури; реставрації, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культур. спадщини; реконструкції і капітал. ремонту об’єктів рядової істор. забудови. Осн. напрями містобуд. діяльності в І. н. м.: збереження пам’яток культур. спадщини, створення сприятливих умов функціонування істор. ареалів, гармонійне поєднання нових будівель з об’єктами культур. спадщини.

Літ.: Игнаткин И. А. Охрана памятников истории и культуры. К., 1990; Прибєга Л. В. Міжнародна охорона історико-культурної спадщини // Пр. Центру пам’яткознавства. 1992. Вип. 1; Тронько П. Т. До питання про статус історичного міста // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. К., 1996; Тронько П. Т., Верменич Я. В. Історичні міста в системі пам’яткоохоронної діяльності та регіонально-історичних досліджень // Спец. істор. дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць та спогадів. Число 1, ч. 2. К., 2000; Нормативные акты ЮНЕСКО по охране Культурного наследия. Конвенции, протоколы, резолюции, рекомендации. Москва, 2002; Міжнародні засади охорони нерухомої культурної спадщини. К., 2008; Охорона культурної спадщини. Нормативна база: Зб. док. 3-є вид. К., 2010.

Б. В. Колосок, А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2011