Історичні наукові товариства - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Історичні наукові товариства

ІСТОРИ́ЧНІ НАУКО́ВІ ТОВАРИ́СТВА – одна з форм інституціоналізації історичної науки. Виникнення І. н. т. пов’язане з утвердженням наприкінці 18 ст. академ. статусу істор. досліджень. За новими канонами продукування істор. знань потребувало розгалуженої мережі архівів, б-к, ун-тів та фахових об’єднань (асоц.) істориків. Останні відігравали поліфункціонал. роль: спільне розроблення групами науковців дослідн. проблем, окреслених нац., регіон. або предметно-дисциплінар. межами; архівна евристика, системат. впорядкування архівів, б-к та музеїв, публікація архів. джерел (серійні вид. документів, період. і неперіод. вид.), заснування друкарень і вид-в; проведення польових археол., етногр. дослідж., статист., екон., геогр. і демогр. обстежень та ін.; фахова підготовка профес. істориків шляхом залучення до участі у семінарах, засіданнях (доповіді, реферати, диспути) та н.-д. проектах І. н. т.; популяризація істор. знань; культурні й просвітн. функції (музейництво, охорона пам’яток, залучення громадськості до вивчення місц. старожитностей та історії регіону, проведення культ.-осв. й ін. акцій).

На укр. землях, що перебували у складі Рос. і Австро-Угор. імперій, І. н. т. виникли у 1830–40-х pp. Первісно їх створювали як об’єднання не тільки профес. дослідників, а й істориків-аматорів та дослідників ін. соціогуманітар. дисциплін (за участі або у підпорядкуванні місц. представників влади). Від початку існувало дві організац. форми І. н. т.: асоц. дослідників для вивчення історії регіонів (Одеське товариство історії та старожитностей); інституції археогр.-архів. спрямування, що створювалися під егідою місц. влади (Тимчас. комісія для розбору давніх актів при київ., волин. і поділ. генерал-губернаторові). Укр. науковці брали активну участь у роботі рос. І. н. т., зокрема О. Бодянський був секр. Моск. т-ва історії та старожитностей і ред. «Чтений...» цього т-ва (надруковано низку праць і матеріалів з укр. історії, зокрема 1846 – «Історію Русів»). Згодом з’явилася третя форма – І. н. т. із широкою проблематикою дослідж., у яких провідні позиції посіли науковці з ВШ: Історичне товариство Нестора-літописця, Церк.-істор. та археол. т-во при Київ. духов. академії (1872), Історико-філологічне товариство при Харківському університеті, Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті, Історико-філологічне товариство при Ніжинському історико-філологічному інституті. У 1-й пол. 1870-х pp. важливу роль в орг-ції укр. науковців, які вивчали географію, етнографію, економіку, статистику та історію України, відіграло Пд.-Зх. відділ. Рос. геогр. т-ва. Зі спробами модернізації рос. сусп. устрою 1860–80-х pp. та з розбудовою архів. справи в Рос. імперії пов’язане створення в губерн. центрах учених архівних комісій, основне призначення яких – упорядкування та систематизація губерн. архівів, однак згодом вони поширили свою діяльність і на дослідж. історії регіонів. У Наддніпрян. Україні губерн. учені архівні комісії функціонували в Таврій. (1887), Черніг. (1896), Херсон. (1898), Катеринослав., Полтав. (обидві – 1903), Київ. (1914), Харків. (1915) губерніях. Їхню діяльність регламентовано «Положением об учреждении губернских исторических архивов и ученых архивных комиссий» від 13 квітня 1884. Попечителем кожної з комісій був місц. губернатор, склад формувався з місц. чиновників, представників духовенства, письменників, науковців та ін. Місц.-регіон. спрямованість мали Подільське єпархіальне історико-археологічне товариство в Кам’янці-Подільському (нині Хмельн. обл.), Товариство прихильників української науки, літератури і штуки у Львові тощо. Наприкінці 19 – на поч. 20 ст. на укр. землях виникли заг.-нац. наук. т-ва, що розробляли широку дослідн. проблематику як соціогуманітар., так і природн., фіз.-мат. та ін. наук. дисциплін і галузей (у їхньому складі діяли істор. секції). До них належать Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві. Укр. вчені також брали активну участь у діяльності рос. І. н. т., зокрема Моск. і Рос. археол. т-в, Воєнно-істор. т-ва (мало відділ. у Києві й Одесі) та ін. Після поразки Визв. змагань 1917–21 переважна більшість І. н. т. припинила своє існування. Проте у 1920-х pp. відбулася певна активізація їхньої діяльності. Деякі І. н. т. функціонували при ВУАН (Істор. т-во Нестора-літописця, Укр. наук. т-во, Т-во прихильників укр. історії, писемності та мови в Петрограді та ін.), але вони поступово втрачали своє значення фахових асоц. дослідників і перетворювалися на структурні одиниці в системі ВУАН. На листопад. (1929) сесії ВУАН за пропозицією наркома освіти М. Скрипника ухвалено рішення про припинення діяльності наук. т-в у системі ВУАН. Частину з них ліквідовано, а частину в процесі реорганізації ВУАН приєднано до існуючих або новоутвор. НДІ. Наприкінці 1920-х – на поч. 1930-х pp. припинили діяльність й І. н. т. при установах ВШ. Після приєднання до СРСР Зх. України було ліквідовано НТШ (відновило роботу на еміграції 1947). Низку нових І. н. т. створили укр. науковці на еміграції: Українське історично-філологічне товариство (1923), Українське воєнно-історичне товариство (1920), Українське генеалогічне і геральдичне товариство (1963), Українське історичне товариство (1965) та ін. Із розпадом СРСР упродовж 1990-х pp. поновили або поширили діяльність в Україні І. н. т., які функціонували в діаспорі (НТШ, Укр. істор. т-во тощо). Одночасно виникло кілька ін. фахових об’єднань істориків, які здебільшого мають регіон. або фахово-дисциплінарне спрямування.

Літ.: Брун Ф. К. Одесское общество истории и древностей, его записки и археологические собрания // Тр. Одес. статист. ком-та. Т. 4. О., 1870; Левицкий О. И. 50-летие Киевской комиссии для разбора древних актов (1843–1893). К., 1893; Дашкевич Н. П. Двадцатипятилетие Исторического общества Нестора-летописца. К., 1899; Двадцатипятилетие Историко-Филологического Общества при имп. Харьковском университете (1877–1902). X., 1902; Грушевський М. С. Українське наукове товариство в Києві і його наукове видавництво // Зап. Укр. наук. т-ва в Києві. Т. 1. К., 1908; Плевако М. А. Историко-филологическое общество при Харьковском университете (очерк истории общества и деятельности его в области украиноведения) // Укр. жизнь. 1915. № 11/12; Гермайзе О. Праця Київського Українського Наукового Товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України // Україна. 1929. Кн. 32, № 1–2; Дорошенко В. Огнише української науки: Наукове товариство ім. Т. Шевченка з нагоди 75-річчя його існування. Нью-Йорк, 1951; Гольдін Ф. Історико-філологічне товариство при Новоросійському (Одеському) університеті // Наук.-інформ. бюл. архів. упр. УРСР. 1964. № 6; Тодийчук О. В. Украина XVI–XVIII вв. в трудах Общества истории и древностей российских. К., 1989; Архівний збірник на посвяту 90-річчю Полтавської вченої архівної комісії. П., 1993; Вісті Таврійської вченої архівної комісії і Таврійського товариства історії, археології та етнографії (1887–1931). К., 1994; Водотика С. Г. Слідами перерваного зв’язку (до 70-річчя заснування Товариства дослідників української історії, письменства та мови у Ленінграді) // Віче. 1994. № 10; Онопрієнко В. І. та ін. Українське наукове товариство: 1907–1921 роки. К., 1998; Винар Л. Українське історичне товариство з перспективи 35 років (1965–2000) // УІЖ. 2001. № 1; Кісіль З. Р. Українське воєнно-історичне товариство (1920–1939) // Там само. № 2; Колесник М. Становлення та головні напрямки діяльності Ніжинського історико-філологічного товариства при інституті князя Безбородька (1894–1919 рр.) // Сіверян. літопис. 2001. № 2; Хмарський В. М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. О., 2002; Стельмах С. Історична наука в Україні епохи класичного історизму. ХІХ – початок ХХ століття. К., 2005; Атаманенко А. Українське історичне товариство: ідеї, постаті, діяльність (1965–1991). Острог, 2010.

О. В. Ясь

Стаття оновлена: 2011