Історіографія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Історіографія

ІСТОРІОГРА́ФІЯ (від історія та …графія) – наукова дисципліна, що вивчає історію історичної та інших галузей науки. Об’єктами її дослідж. є процес і етапи розвитку істор. думки, організац. форми та заг. структура істор.-наук. діяльності (навч. заклади, дослідниц. установи, т-ва, центри), формал. (галузі, дисципліни) та неформал. (напрями, школи, групи) інституціоналізація науки, соціокультурні й інтелектуал. передумови і фактори наук. розвитку, теорія та методологія істор. дослідж., стан і перспективи розроблення дослідниц. проблематики, твор. доробок і спадок окремих істориків тощо. Терміном «І.» також позначають сукупність істор. дослідж. з певної проблематики, теми чи галузі істор. науки, що мають просторово-хронол. єдність та спіл. предмет дослідж.: І. новіт. історії України, церк. І., І. нац. революції та ін. У 17–18 ст. в деяких європ. країнах І. називали офіц. життєпис королів, імператорів, династій або представників найвищої станової ієрархії, виконаний на замовлення за каноніч. традиціями спеціально признач. особою – історіографом. Тривалий час І. ототожнювали лише з власне істор. наукою, однак нині історіогр. дослідж. стали невід’єм. складовою й ін. галузей науки, оскільки будь-які ґрунтовні студії з певної проблеми потребують заглиблення в історію питання: вивчення еволюції наук. думки, боротьби різних її напрямів, закономірностей розвитку тощо. Становлення І. зумовлене низкою чинників сусп. та наук. розвитку, зокрема знач. нагромадженням емпірич. відомостей і переходом від описової (наратив.), теоцентрич. фіксації істор. досвіду до його теор. осмислення та інтерпретації, що мало наслідком секуляризацію істор. знань; підвищеною увагою до проблем етнополіт. і держ. ідентичності у період створення нац. держав (18–19 ст.), політ. доцільність яких обґрунтовували шляхом актуалізації істор. минулого. Розрізняють І. донаук. (у формі літописів, хронік) і наук. доби. Процес формування наук. І. тривав упродовж 1-ї пол. 19 ст. У 19 ст. наук. аналіз стану вивчення певної проблеми, відповід. літ-ри, концепцій, гіпотез, підходів став неодмін. нормою істор. дослідж., що на поч. 20 ст. призвело до виокремлення з джерелознав. і бібліогр. студій історіогр. праць. Протягом 1-ї третини 20 ст. у публікаціях Д. Багалія, М. Грушевського, Д. Дорошенка, В. Іконникова та ін. окреслено предмет, функції та завдання І. як галузі укр. істор. науки. Процес інституціоналізації І. завершився у рад. добу наданням їй формал. статусу, але подальший розвиток був викривлений і обмежений ідеол. догматами тоталітар. режиму. В еміграції та у діаспорі укр. І. розвивалася в умовах іноетніч. культур. й інтелектуал. середовища на засадах самозбереження нац. традицій. Сучасна І. розвивається під домінант. впливом студій із наукознавства, історіософії, культурології, політології, соціології та ін. наук. галузей і дисциплін, що значно розширює предмет І., збагачує її методол. інструментарій, сприяє формуванню нового понятій., категоріал. апарату та поширенню міждисциплінар. дослідж. для опрацювання історіогр. проблем.

Літ.: Иконников B. C. Опытъ русской исторіографіи: В 2 т., 4 кн. К., 1891–92. Т. 1, кн. 1–2; 1908. Т. 2, кн. 1–2; Багалій Д. Нарис української історіографії. Т. 1, вип. 1–2. К., 1923–25; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923; К., 1996; Андрусяк М. Українська історіографія // 3б. Укр. наук. ін-ту в Америці. Т. 1. Сент-Пол; Прага, 1939; Рубинштейн Н. Л. Русская историография. Москва, 1941; O. Ohloblyn. Ukrainian Historiography 1917–1956 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S. New York, 1957. Vol. 5–6; Марченко M. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст.). K., 1959; Крупницький Б. Історіознавчі проблеми історії України: Зб. статей. Мюнхен, 1959; Чубатий М. Українська історична наука: її розвиток і досягнення. Філадельфія, 1971; Розвиток історичної науки на Україні за роки Радянської влади. К., 1973; G. Vernadsky. Russian Historiography: A History. Belmont, 1978; Историография истории Украинской СCP. К., 1986; Сарбей В. Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины (период капитализма). К., 1989; S. Velychenko. Shaiping Identity in Eastern Europe and Russia Accounts or Ukrainian History, 1914–1991. New York, 1993; Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина XVІII – середина XIX ст.). Х., 1996; Кондратюк К. Українська історіографія ХІХ – початку ХХ століть: основні напрями і концепції. Л., 2002; Сучасна українська історіографія: проблеми методології та термінології: Мат. Всеукр. наук.-метод. семінару (Київ, 17 черв. 2004). К., 2005; Кравченко В. Україна, Імперія, Росія: Вибрані статті з модер. історії та історіографії. К., 2011.

Ю. А. Пінчук

Стаття оновлена: 2011