Ісус Христос - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ісус Христос

ІСУ́С ХРИСТО́С (від давньоєвр. – спаситель і помазаник) – засновник християнства. Ін. назви – Ісус із Ґалілеї, Ісус із Назарета, Спаситель, Спас, Месія, Син Божий, Отрок Божий, Син Людський, Агнець, Господь, Син Давидів. Більшість християн. Церков, окрім монофізитів, вшановують І. Х. як Боголюдину. У Новому Заповіті (зокрема в Євангелії від Матвія) говориться, що Марія, дружина теслі Йосипа, зачала від Духа Святого і, залишившись непорочною, народила Ісуса у м-ку Віфлеєм (нині Палестин. автоном. округ, Ізраїль). Щоб зберегти дитя від переслідувань царя Ірода, сім’я, за порадою архангела Гавриїла, втекла до Єгипту. Повернувшись пізніше в Ґалілею, Ісус був хрещений Іваном Хрестителем і розпочав активну пропаганду свого вчення. Допомагали йому в цьому 12 учнів, названих апостолами. І. Х. проповідував любов до ближнього, віру в Бога та його Царство Земне, зцілював хворих, творив чудеса. Зраджений своїм учнем Іудою, I. X. був засуджений синедріоном (юдей. судом) до смерті – у п’ятницю розіп’ятий на хресті. Після суботи він воскрес (див. Воскресіння). Християни вірять у 2-е пришестя І. Х., проте по-різному уявляють самого Спасителя. Так, юдео-християни вважають його сином Йосипа, монофізити не визнають людську природу І. Х. Уява про І. Х. в християн. свідомості змінювалася протягом 1–3 ст. Якщо в Одкровенні св. Івана Богослова І. Х. – небесна істота, то вже в Євангеліях описано його земне життя. Окрім богослов., існують ін. версії щодо природи І. Х. Посилаючись на суперечливість опису життя в Новому Заповіті, його подібність із дохристиян. міфіч. сюжетами, відсутність згадок відомих діячів 1 ст. про І. Х., низка дослідників вважають його міфіч. особою. Однак багато вчених визнають істор. основу образу, стверджуючи, ніби відома для свого часу «праведна людина», «вождь бунту», проповідник поступово була наділена шанувальниками рисами Спасителя та надприрод. здібностями. Додаткові аргументи для істор. школи дали кумран. рукописи, за якими, згідно з ученням ессенів, страчений первосвящеником «наставник праведності» громади воскресне і судитиме всі народи. Цельс і Талмуд подають версію, яка не збігається з офіц.: І. Х. нібито був незаконним сином прялі Марії та рим. солдата Пантери. Перші спроби відтворити біографію І. Х. припали на епоху Просвітництва (зокрема нім. філософ Г.-С. Раймар заявляв про одержимість І. Х. месіан. ілюзією). Нім. протестант. філософ Л.-Ф. Штраусс у праці «Das Leben Jesu kritisch bearbeitet» («Життя Ісуса, критично розглянуте», у 2-х т., 1835–36) заперечував джерел. цінність Євангелій, назвавши їх істор. міфом, та представив версію міфологізації життя І. Х. 1863 франц. філософ та історик релігії Е. Ренан видав працю у вигляді роману «Vie de Jésus» («Життя Ісуса»), детально виклавши євангел. сюжет з гіпотет. поясненнями подій і описавши, як християнство поширилося в Серед. Азії. З точки зору косміч. концепції, І. Х. – прибулець з ін. світів, якого земляни наділили надприрод. здібностями; про це свідчить нібито відсутність опису дит. та юнац. років його життя в ранніх Євангеліях, висловлювання І. Х., зокрема в Євангелії від Івана, про достовірність існування на небі його «батька небесного», зображення на деяких іконах об’єктів, що нагадують своєю формою ракету, й розташування в них І. Х. тощо. Багато ін. косміч. елементів містять Апокаліпсис та Євангеліє від Івана. Перші розписи у рим. катакомбах і на саркофагах представляли І. Х. в реаліст. та символіст. образах, лише від 7 ст., на Трулл. соборі (691–692), постановили зображати І. Х. в людській подобі. Відтоді переважати став образ із правильними рисами обличчя, довгим темним волоссям та бородою, з німбом довкола голови. Осн. варіант ікон – «Христос Панкратор» («Вседержитель»), який у лівій руці тримає сувій чи Євангеліє, правою зазвичай благословляє (напр., мозаїка Софій. та фреска Володимир. соборів у Києві). У зх. (від 12 ст.) та післявізант. іконографіях існують варіанти, де голова І. Х. покрита терновим вінком. Деякий час І. Х. представляли в образі священика з коротким волоссям (мозаїка Софій. собору в Києві «Спас Ієрей»), на межі 12–13 ст. його замінило зображення І. Х. як архієрея, пізніше – імператора на престолі, а також архангела. Образ І. Х. втілено у багатьох творах літ-ри, образотвор., муз., театр. та кіномистецтва.

Літ.: Лужницький Г. Христос як герой у візантійських і східнослов’янських літургійних містеріях // Лужницький Г. Український театр: Наук. пр., ст., рец. У 2 т. Т. 1. Л., 2004; Боднар О.-Л. Таїна втілення: Образ Ісуса Христа в сакрал. мист-ві. Уж., 2011.

А. М. Колодний

Стаття оновлена: 2011