Розмір шрифту

A

Італія, Італійська Республіка

ІТА́ЛІЯ, Італійська Республіка (Italia, Repubblica Italiana) — держава на пів­дні Європи. До її складу входять материк. частина (Падан. (Ломбард.) рівнина і пд. схили Альп), Апен­нін. п-ів, о-ви Сицилія, Сардинія, низка архіпелагів та малих о-вів. Бл. 20 % кордону проходить суходолом: межує з Францією, Швейцарією, Австрією, Словенією. На Сх. омивається Адріатич., на Пд. — Іоніч., на Зх. — Ліґурій. і Тір­рен. морями. На тер. І. — 2 анклави (Сан-Маріно та Ватикан). Площа 301,3 тис. км2. Насел. 59,3 млн осіб (2008), пере­важно італійці (92,5 %). Рівень фертильності — 1,27 дитини на одну жінку. Серед. вік насел. — один з найвищих у світі (79,94 р.). Міське насел. складає 67,6 % (2005). Віро­сповіда­н­ня — пере­важно католицизм (бл. 90 %). Держ. мова — італійська. Адм.-тер. поділ — 20 обл. Столиця — Рим (2,51 млн осіб). Найбільші міста (тис. осіб; 2008): Мілан (1321,4), Неаполь (965,4), Палермо (652,9), Ґенуя (588,4). Держ. устрій — парламент. республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — двопалат. парламент (Сенат Республіки і Палата депутатів). Серед провід. партій — «Вперед, Італіє!», Рух за автономію, Ліга Пів­ночі, «Італія цін­ностей». Грош. одиниця — євро. І. — чл. ООН, НАТО (на тер. країни роз­таш. 113 військ. обʼєктів цієї організації), ЄС, Ради Європи, МВФ, СОТ, ОБСЄ.

Найдавніші археол. знахідки на тер. І. датуються нижнім і серед. палеолітом. У 2–1 тис. до н. е. тер. сучас. І. населяли ліґури, етруски, згодом італіки (зокрема латини). У 7 ст. до н. е. на Пд. сучас. І. та на о-ві Сицилія греки заснували значну кількість колоній, що склали т. зв. Велику Грецію. Ві­домими давньогрец. містами були Сіракузи, Акранґант, Реґій, Тарент, Неаполь. Згодом пріоритетні позиції здобуло латин. місто Рим, яке у 3 ст. до н. е. стало центром Рим. імперії. До 5 ст. імперія охоплювала величезні тер. Європи, Азії та Пн. Африки. Після занепаду 476 Зх. Рим. імперії (утвор. у 4 ст. унаслідок поділу Рим. імперії) на тер. сучас. І. існувало королівство Одоакра, від 493 — остготів. У 2-й третині 6 ст. майже вся тер. І. пере­бувала під владою Візантії. 568 Пн. І. під­корили ланґобарди. 756 у Центр. І. утвор. Папська область. Від 777 держава ланґобардів — у складі Франк. держави, 781 тут засн. Італ. королівство. В епоху середньовіч­чя на тер. І. роз­винулися багаті міста-держави, зокрема Флоренція, Венеція, Мілан, Ґенуя, Піза. До 1814 більша частина І. пере­бувала під владою Франції. 1861 внаслідок бурж. революції створ. єдину державу — Італ. королівство на чолі з Віктором-Ем­мануїлом ІІ, до якої не уві­йшли Рим і Венеція. 1870 І. була обʼ­єд­нана у сучас. межах (від 1871 столиця — Рим). 1924 у країні встановлено фашист. диктатуру Б. Мус­соліні (про­існувала до 1943). У 1946 король зрікся трону, І. проголош. республікою. Для післявоєн. І. характерна політ. не­стабільність (уряд змінювався 2–3 рази на рік).

Берег. лінія Ліґурій. і Тір­рен. морів сильно роз­членована. На Пд. — великі п-ови Калабрія, Салентіно, Ґарґано. На Пн. — гір. система Альпи, де знаходиться найвища точка країни — г. Монблан (4807 м над р. м.). Більшу частину Апен­нін. п-ова за­ймає гір. система Апен­ніни, у пд. частині якої — вулкан. масиви Везувій, Аміата, Чіміно. Бл. 1/3 тер. І. — рівнини. Між Альпами й Апен­нінами лежить Падан. (Ломбард.) рівнина. Уздовж узбереж­жя Адріатич. і Тір­рен. морів про­стягнулися прибережні низини. На о-ві Сицилія, від­діленому від материка вузькою Мес­сін. протокою, — діючий вулкан Етна (3323 м над р. м.). Клімат пере­важно субтропіч. серед­земномор. (середня температура липня від +21 до +26 °С, січня — від +4 до +11 °С), на Падан. рівнині і в Пере­дальпах пере­ходить до помір. (середня температура липня від +22 до +24 °С, січня — від 0 до +1 °С), у горах спо­стерігається висотна клімат. зональність (середня температура липня від +4 до +5 °С, січня — від –12 до –15 °С). Середньорічна кількість опадів 700–1500 мм, у горах — понад 3000 мм. Більшість річок І. короткі і мають гір. характер течії. Річк. сітка густа, особливо на Пн., де тече найбільша р. По. Осн. річки: Адідже, Тібр, Арно. Озера здебільшого у перед­гірʼях Альп (Лаґо-Мад­джоре, Комо, Ґарда) і в кратерах згаслих вулканів (Брач­чано, Больсена). У центр. і пд. частинах країни пере­важає серед­земномор. рослин­ність, в ін. — середньоєвроп. 1/3 тер. І. вкрита лісами. Серед дерев поширені маслина, помаранча, цитрина, гранат, мигдаль, маквис, гарига. В Апен­нінах ростуть горіх, дуб і кипарис — на нижніх спадах гір, ялина та сосна — на верх­ніх; в Альпах — широколистяні і хвойні ліси, субальп. й альп. луки. Тварин. світ пред­ставлений ведмедями, вовками, кабанами, косулями, муфлонами, борсуками, ласками, горностаями, їжаками, білками, кажанами та ін. У складі орнітофауни — бл. 478 видів птахів. Серед мор. риб важливе пром. значе­н­ня мають сардина, тунець, анчоус, кефаль, камбала; серед річк. — карп і форель. Значні улови устриць. В. І. — 22 нац. парки (заг. пл. 1,34 млн га), найві­доміші з яких — «Ґран-Парадізо» та «Чірчео». До біо­сфер. резерватів ЮНЕСКО належить мор. парк «Мірамаре». Є поклади свинц., цинк., марганц., заліз. руд, золота, срібла, бурого вугі­л­ля, нафти, природ. газу, солі, гідрогеотермал. ресурсів.

І. — високороз­винена індустр.-аграрна країна. ВВП становить 1,8 трлн дол. США, у роз­рахунку на особу — 31 тис. дол. США. Основу економіки формують сфера послуг (69,3 %) і пром-сть (22,7 %). Рекреац. послуги — одна з провід. галузей між­нар. спеціалізації І. Цьому сприяє велика кількість різноманіт. культурно-істор. і природ. ресурсів. На тер. І. — бл. 70 % обʼєктів світ. спадщини. Провід­ні галузі промисловості: маш.-буд., харч., нафтопереробна, нафтохім., текс­тил., швейна і шкір.-взут­тєва, металург. Важливу роль в економіці країни ві­ді­грає легка пром-сть. І. — один зі світ. лідерів в індустрії моди (виробництво текс­тилю, одягу, взу­т­тя, аксесуарів, ювелір. продукції). Гол. центр між­нар. значе­н­ня — Мілан, де зосереджені найбільші будинки моди, центри дизайну. Провід­на галузь с. господарства — рослин­ництво. І. за­ймає пере­дові місця у Європі та світі з вирощува­н­ня фруктів (вино­град, ківі, персики, нектарини, груші, абрикоси, хурма, яблука, цитрусові), овочів (томати, артишоки, капуста), маслин, мигдалю, фундука, пшениці; виробництва сиру, вина (85 % урожаю вино­граду), маслин. олії. Роз­винені усі види транс­порту, зокрема інтенсивне мор. паромне та авіасполуче­н­ня. Осн. порти: Таранто, Трієст, Ґенуя, Ауґуста, Венеція, Джоя-Тауро, Равен­на; аеропорти: Фʼюмічіно (Рим), Мальпенса, Лінате (обидва — Мілан), Тес­сера (Венеція), Фонтанарос­са (Катанія), Каподік­кіно (Неаполь). Екс­портує пром. устаткува­н­ня, транс­порт­ні засоби, хім. та нафтохім. продукцію, метали та вироби з них, текс­тил., швейні та шкіряні вироби, меблі, продукти харчува­н­ня; імпортує маш.-буд. (зокрема транс­порт­ні засоби), хім. та нафтохім. продукцію, енергоносії, метали і вироби з них, продукти харчува­н­ня. Осн. торг. партнери: Німеч­чина, Франція, Іспанія, США, Нідерланди, Китай. Серед ви­знач. памʼяток культури та архітектури — у Римі: Пантеон (27 до н. е.), Колізей (80), тріумфал. арки на честь рим. імператорів та полководців, лазні Каракала (217), катакомби, в яких пере­ховувалися від пере­слідувань перші християни, замок Сант-Анжело (2 ст.), собори св. Іоан­на Хрестителя на Латеран. пагорбі (4 ст., пере­будов. у 17–18 ст.), св. Павла (4 ст.), св. Петра-в-кай­данах (5 ст.), церква Триніта дей Монті (16 ст.), площа Навона з фонтаном 4-х рік (17 ст.); у Мілані: собор у готич. стилі (1386–1965), домінікан. монастир з церквою Санта-Марія делла Ґраціє (15 ст.; зберігається фреска Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря»), театр «Ла Скала» (1776–78); у Флоренції: каплиця св. Іоан­на (11–15 ст.), собор Санта-Марія делла Фйоре в готич. стилі (1296–1461), палаци Век­к­йо (1299–1314) та Медичі-Рікарді (15 ст.), францискан. церква Св. Хреста (13–14 ст.), фонтан Нептуна (1576); у Венеції (роз­таш. на 122-х о-вах, зʼ­єд­наних 400-ми мостами, найзнаменитішим з яких є «Міст зітхань», по якому засуджені йшли після вироку суду до вʼязниці): собор св. Марка (828; сучасна будівля — 11 ст.), гранітні колони (1180), палац дожів (будівництво роз­почато 1309); у Равен­ні — базиліка св. Апол­лінарія (6 ст.), церква Сан-Вітале (526–547); в Арец­цо — церква Санта-Марія делла Пйове (11–12 ст.); у Пізі — ансамбль собор. площі (11–12 ст.); в Ас­сізі — монастир. комплекс Сан-Франческо (будівництво роз­почато 1228). Є Капітолій. та Нац. рим. музеї, «Вілла Джулія» (нац.), галереї Борґезе, Дорія-Памфілі та Пал­лавіч­чіні (усі — Рим); нац. та археол. музеї, галереї Уф­фіці, Пітті, Академії витончених мистецтв (усі — Флоренція); музей Польді-Пец­цолі, Нац. музей науки і техніки Леонардо да Вінчі, галереї Амброзіана, Брера (усі — Мілан). Література І. виникла у 6–12 ст. латин. мовою. Перші твори на італ. діалектах зʼявилися у 12–13 ст. У формуван­ні італ. літ-ри та літ. мови значну роль ві­діграла творчість Данте Аліґʼєрі. Серед ві­домих письмен­ників — Ф. Петрарка, Дж. Бокач­чо, К. Ґоцці, К. Кол­лоді, А. Неґрі, Л. Пірандел­ло, Ґ. дʼАн­нунціо, Дж. Родарі, Ф.-Т. Марінет­ті, А. Дзандзот­то. Саме італійці були основоположниками Ренесансу, серед ви­знач. пред­ставників якого — Джот­то, Сандро Бот­тічел­лі, Мікеланджело, Рафаель, Тиціан, Леонардо да Вінчі, Донател­ло. І. — батьківщина опери, ораторії, кантати, симфонії, концерту, сонати, мадригалу. Італ. муз. термінологію використовують у більшості країн Європи. Муз. культура І. пред­ставлена композиторами А. Сальєрі, В. Бел­ліні, Ґ. Доніцет­ті, Дж. Верді, Р. Леонкавал­ло, Дж. Пуч­чіні; скрипк. майстрами Н. Аматі, А. Ґварнері, А. Страдіварі, Н. Паґаніні; спів­аками А. Каталані, Е. Карузо, Т. Руффо, Ф. Барбʼєрі, Дж. Ді Стефано, Л. Паварот­ті, Дж. і Р. Раймонді; диригентами А. Тосканіні, К. Аб­бадо, К. Цеккі; піаністами А. Бенедет­ті-Мікеланджелі, М. Пол­ліні та ін.

Італ.-укр. звʼязки мають давнє корі­н­ня. Від 13 ст. італ. міста під­тримували торг. звʼязки з Україною. Венеція і Ґенуя мали колонії в Криму і на узбереж­жі Азов. моря. Через Україну проходив торг. шлях з І. в Азію. Від 15 ст. італійці оселялися у Львові та ін. галиц. містах, де від­кривали банки, торг. школи тощо. У 15 ст. у Болон. університеті навч. медицини та вільних мистецтв Ю. Дрогобич. Геть­ман Б. Хмельницький під­тримував дипломат. від­носини з Венецією. Від 1596 Рим — важливий осередок Укр. Катол. Церкви (див. Ватикан). У 16 ст. дедалі від­чутнішим ставав вплив італ. Ренесансу на культуру України. Так, у 16–17 ст. у Галичині, зокрема у Львові, палаци та церкви будували італ. майстри й архітектори (А. Дель-Аква, П. Римлянин, В. Скомоц­ці). Італ. бароко за­знало своєрід. роз­витку на укр. ґрунті. У 17–18 ст. в І. починали карʼєру в живописі, скульптурі, музиці А. Лосенко, І. Мартос, О. Білявський, В. Береза, Д. Бортнянський, М. Березовський та ін. 1698–1701 у Римі навч. Феофан Прокопович. Тоді ж були на­друк. перші описи І., зроблені укр. мандрівниками Г. Скибинським, Т. Каплонським, В. Григоровичем-Барським. У 19 — на поч. 20 ст. в І. пере­бували художники І. Васильківський, А. Мокрицький, М. та О. Мурашки, І. Труш, К. Устиянович, скульптор П. Забіла (Забел­ло), письмен­ники Марко Вовчок, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, П. Куліш, Ю. Федькович, Леся Українка. В І. проводили студії історії, політ. думки й культури Володимир і Дмитро Антоновичі, Ф. Вовк, М. Драгоманов, М. Грушевський, О. Кістяківський, М. Кордуба, М. Костомаров, І. Лучицький, М. Лучкай, М. Маркевич, С. Томашівський. У 1870-х рр. за сприя­н­ня й участі флорентій. проф. А. де Ґубернатіса (вперше пере­клав уривок з вірша Т. Шевченка «До Основʼяненка») в італ. славістиці ви­окремився напрям україно­знав. досліджень. Під час 1-ї світової війни в І. на о-вах Азінара та побл. м. Кас­сіно й Арквата (нині Арквата дель Тронто) пере­бувало кількадесят тисяч укр. військовополонених з австро-угор. армії. 1919–20 в І. діяли дипломат. місії УНР (Д. Антонович) і ЗУНР (О. Колес­са), які, проте, не мали офіц. характеру. Військ. місію очолював О. Севрюк. Дипломат. місія видавала тижневик «La Voce Ucraina». 1921 І. ви­знала де-факто УСРР, під­писавши укр.-італ. попередню угоду. Між 2-ма світ. війнами в І. працювали укр. політ. і громад.-культурні діячі Є. Коновалець, Є. Онацький, Я. Токаржевський-Карашевич, М. Липовецька, І. Курах та ін. Від 1933 у Римі існувала невелика Укр. громада (до 1947 очолював Є. Онацький, згодом — В. Федорончук). Політ. звʼязки з італ. офіц. колами під­тримувала ОУН, яка провела 1939 у Римі 2-й Великий збір. 1944 побл. Неаполя і Риму на боці англо-амер. союзників у складі 2-го Польс. корпусу генерала В. Андерса воювало 2 тис. українців. На­прикінці 2-ї світової війни до І. прибуло бл. 15 тис. укр. вояків 1-ї Укр. дивізії УНА, полонених й інтернованих англійцями в таборах спочатку побл. м. Белларія, згодом — м. Ріміні, якими опікувався Укр. допомоговий комітет у Римі (засн. з ініціативи архі­єпис­копа І. Бучка). Після пере­везе­н­ня 1947 військовополонених до Великої Британії в І. залишилася невелика громада, складена пере­важно з духов. осіб у Римі, Ґрот­тафер­раті, Торіно. 1951 роз­почато щоден­ні радіотранс­ляції в Україну (нині пере­дачі українською мовою транс­люють радіо­станції «Ватикан» і «Рим»). 1952 у Римі засн. Товариство італ.-укр. приязні (голова — А. Джан­ніні), яке видавало 1954–56 ж. «Ucraina». Духов. єд­нан­ню українців в І. сприяє збудована завдяки патріархові Йосифу Сліпому й освячена 1969 Базиліка святої Софії в Римі. Діють також Укр. богослов. наук. товариство, Товариство св. Софії, Укр. громада І., Союз укр. студент. т-в у Європі. В університетах Рима і Неаполя організовано факультети української мови. В Університеті «Ла Сапʼєнца» (Рим) каф. української мови та літ-ри очолює літературо­знавець, критик, пере­кладачка О. Пахльовська — авторка пере­кладів творів М. Ґрас­со, С. Квазімодо та ін. Важливою подією в історії світ. україно­знавства було проведе­н­ня 1989 в Неаполі Між­нар. конф. дослідників укр. літ-ри, мови і культури, під час якої створ. Між­нар. асоц. україністів. За деякими оцінками, на поч. 1990-х рр. на тер. І. проживало бл. 250 світс. українців, а також певна кількість українців — пред­ставників католиц. духовенства (у Римі та Ватикані), зокрема в різний час у Римі мешкали церк. діячі Р.-Р. Головацький, Д.-Д. Головецький, М.-М. Ґнесько, І. Хома, Й.-І. Заячківський. Від листопада 2001 в Римі виходить християн. часопис українців в І. «До світла». На від­міну від багатьох ін. країн світу, в І. ніколи не було по­стій. укр. громади. Українці пере­бували тут здебільшого тимчасово, як члени реліг. організацій. Новий етап італ.-укр. взаємин роз­почався ви­зна­н­ням І. держ. незалежності України 28 грудня 1991 і встановле­н­ням дипломат. від­носин між країнами 29 січня 1992. Процес становле­н­ня укр.-італ. від­носин характеризується по­ступовим по­глибле­н­ням дво­сторон. політ. діалогу, роз­шире­н­ням екон. спів­робітництва, культур. звʼязків. 1994 у Римі під­писано угоду про спів­працю між НАНУ та Нац. академією деї Лінчеї. Того ж року в Києві від­бувся 1-й укр.-італ. симпозіум «Україна 17 ст. між Заходом та Сходом Європи», у якому взяли участь ві­домі італ. славісти, зокрема один із фундаторів Італ. асоц. славістів С. Ґрачот­ті та її президент Дж. Броджі-Беркофф (також очолює Італ. асоц. укр. студій). 1995 у Римі під­писано Договір про дружбу і спів­робітництво, яким закладено базу для всебіч. звʼязків і взаємодії обох країн у сфері політики, економіки, культури, науки. 1997 у Києві пере­бували пред­ставники італ. парламент. асоц. дружби «Італія–Україна». 1998 І. посіла 2-е м. серед торг. партнерів України у Зх. Європі. У 90-х рр. 20 ст. — на поч. 21 ст. в І. утворилася числен­на укр. трудова еміграція з гол. центрами в Римі та Неаполі. Значний внесок у роз­виток знань про Україну зробила італ. історіо­графія. У 20 ст. укр. історію та культуру досліджували Е. Ло Ґатто, А. Джан­ніні, А. Пальмієрі, Л. Сальвіні, Ф. Вентурі, С. Ґрачот­ті, А. Тамбор­ра, Е. Зґамбаті, Р. Різаліті та ін. Активно сприяє поширен­ню україно­знав. студій у галузі історії в І. та Європі італ. історик Ґ. де Роза. Завдяки зуси­л­лям одного з організаторів кон­гресів Італ. асоц. укр. студій Дж. Джіраудо засн. моно­графічну серію «Ucrainica Italica» («Італійська україністика»). Україно­знавчу про­блематику ви­вчають в Італ. асоц. славістів, Італ. асоц. укр. студій, університетах Риму, Пізи, Венеції, Флоренції, Неаполя, Ін­ституті історії Рісорджіменто (Рим), ін­ституті «Дім Мадзіні» (Піза). У складі італ. футбол. команди «Мілан» 2004 укр. форвард А. Шевченко ви­грав Лігу чемпіонів, того ж року став володарем «Золотого мʼяча».

Літ.: Гординський Я. Україна й Італія. Огляд взаємин до 1914 р. // Зб. заходо­знавства. 1930. Т. 2; Перша українська дивізія Української національної армії у британському полоні в Італії, Ріміні 1945–1947. Нью-Йорк, 1979; Варварцев Н. Н. Украина в рос­сийско-итальянских обществен­ных и культурных связях (первая половина ХІХ в.). К., 1986; Пахльовська О. Є.-Я. Українсько-італійські літературні звʼязки ХV–ХХ ст. К., 1990; Мицик Ю. А. Історико-гео­графічний опис України у творі італійського гуманіста ХVI ст. Джован­ні Ботеро // Істор. дослідже­н­ня. Вітчизн. історія. 1992. Вип. 8; Різаліті Р. Доба Хмельницького в Україні у світлі хроніки міста Лукки // УІЖ. 1999. № 3; Варварцев М. Україна й Італія у наукових, освітніх та літературних взаєминах (друга пол. ХІХ — поч. ХХ ст.). К., 2000; Його ж. Джузеп­пе Мадзіні, мадзінізм і Україна. К., 2005.

Л. В. Рябець, Н. В. Попович-Кузнецова

Італійсько-українські літературні звʼязки. Пере­клади творів італ. письмен­ників епохи Від­родже­н­ня зʼявилися в Україні у 17–18 ст. В І. перші згадки про укр. літературу вміщено у ст. «Український літературний рух у Росії і в Галичині (1798–1872)» М. Драгоманова (ж. «Rivista Europea», 1873, febbraio–marzo). На­прикінці 19 ст. роз­почалося ви­вче­н­ня укр. літ-ри (А. де Ґубернатіс, Д. Чамполі), зʼявилися перші перекл. віршів Т. Шевченка (П. Паволіні, Ч. Меано). У 1930-х рр. пита­н­нями укр. літ-ри за­ймалися В. Джусті, Е. Ло Ґатто, Л. Майнарді, А. Кроніа та ін. У 1940-х рр. у перекл. італ. мовою ви­йшла зб. оповідань укр. письмен­ників «Чотири шаблі». 1958 у Києві ви­дано зб. «З італійської сучасної поезії». 1987 М. Ґрас­со здійснив перекл. італ. мовою зб. поезій Т. Шевченка. У 19–20 ст. зʼявилися перекл. українською мовою І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, В. Самійленка творів Данте Аліґʼєрі, Дж. Кардуч­чі, Дж. Леопарді, Е. де Амічіса, ран­ніх творів А. Неґрі та ін. 1956 ви­йшла 1-а частина («Пекло») поеми «Божествен­на комедія» Данте Аліґʼєрі у перекл. М. Рильського та П. Карманського; повністю поему пере­клав Є. Дробʼязко (ви­дана 1976 у Києві). У перекл. М. Лукаша 1964 у Києві опубл. «Декамерон» Дж. Бокач­чо. Твори італ. письмен­ників уві­йшли до низки зб., а також були вміщені в укр. періодиці (ж. «Всесвіт», г. «Літературна Україна»). Серед пере­кладачів італ. літ-ри — Л. Пахаревський, М. Зеров, І. Стешенко, М. Бажан, Г. Кочур, Д. Павличко, Д. Паламарчук та ін. Італ. літературу ви­вчали І. Франко, Леся Українка, В. Лесевич, Я. Гординський, В. Державин, О. Білецький, О. Маслова, В. Вер, Д. Наливайко, І. Качуровський та ін.

Н. В. Попович-Кузнецова, Л. В. Рябець

Італійсько-українські музичні звʼязки зумовлені не лише соц.-істор. чин­никами, а й фонет. і лексич. спорідненістю, мило­звучністю мов обох країн. У 18 ст. у С.-Петербурзі діяла італ. оперна трупа, працювали ві­домі композитори Ф. Арая, Б. Ґалуп­пі, Дж. Паїзієл­ло, Д. Чимароза. Деякі з них зверталися до укр. тематики, рос. і укр. мелосу: опера-водевіль «Козак-віршувальник» О. Шаховського на музику К. Кавоса, опера «Збитенщик» Дж. Астаріти, скрипк. сонати Л. Мадоніса тощо. В італ. педагогів Придвор. спів­ац. капели (С.-Петербург) виховувалися укр. спів­аки М. Полторацький, Г. Головня, Г. Марцинкевич, Т. Біло­градський. У цій капелі починали творчий шлях Г. Сковорода, Д. Бортнянський та М. Березовський. У 2-й пол. 1770-х рр. у Венеції по­ставлено італ. мовою опери Д. Бортнянського «Креонт», «Алкід», у Модені — «Квінт Фабій». В І. навч. учень Д. Бортнянського М. Іванов, який повʼязав творчу долю з італ. опер. культурою. Також вихованцем Придвор. спів­ац. капели був С. Гулак-Артемовський, який продовжив навч. в І. У його опері «Запорожець за Дунаєм» своєрідно по­єд­налися нац. укр. основа і вплив італ. опери-буффа. Від кін. 18 — поч. 19 ст. у Рос. імперії італ. музикантів за­прошували до поміщиц. домаш. театрів. Водночас італ. музика активно популяризувалася завдяки ви­ступам митців з І., зокрема М. Ріссо, А. Каталані, А. Мазіні, Дж. Бел­лінчоні, Т. Руффо та ін. Най­сприятливіші умови для роз­витку італ. культури були в Одесі (будувалася пере­важно за класич. зразками італ. архітектури). Тут існувала чисел. італ. колонія; друкувалися італ. оперні лібрето. Від 1812 в Одес. міському театрі щотижня ви­ступали італ. трупи, у складі яких — спів­аки А. Бас­седжо, Т. Брамбіл­ла, Ґ. Замбоні, А. Ар­ріґі, П. Монтічел­лі, А. Моріконі, Дж. Маріні. Диригував опер. орке­стром Л. Джервазі, у ньому грали А. Ломбарді, Ф. Маньяльбо, Л. Філ­ліпіні, Н. Татті. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. італ. педагоги з вокалу працювали у ВНЗах Рос. імперії, зокрема у Києві — К. Еверарді, Г. Ґандольфі; Харкові — Ф. Буґамел­лі; Одесі — М. Поллі. Майже всі ви­значні укр. спів­аки тієї доби отримали муз. освіту в італійців у Рос. імперії або в І. Серед них — Є. Азерська, В. Астафʼєва, Г. Бакланов, О. Бандрівська, А. Боначич, О. Герасименко, І. Горді, М. Дейша-Сіоницька, З.-Л. Дольницький, М. Донець-Тес­сейр, Н. Єрмоленко-Южина, Н. Забєла-Врубель, Г. Зіновʼєв, В. Їжак, Ю. Кипоренко-Доманський, П. Кошиць, О. Крутикова, Ганна та Соломія Крушельницькі, М. Левицький, Л. Липковська, С. Лисенко, В. Майборода, О. Мишуга, К. Прохорова-Маурел­лі, Ю. Рейдер, І. Стешенко. Майже всі вони певний час спів­али на опер. сценах І. Спів­ак І. Горді в І. організував і очолив Товариство взаємодопомоги вітчизн. артистам і учням. Особливо тривалою і блискучою була діяльність на італ. опер. сцені С. Крушельницької, яка ви­ступала у найві­доміших італ. театрах, гастролювала з Е. Карузо, М. Бат­тістіні. Саме завдяки їй опера «Мадам Бат­терфляй» Дж. Верді здобула світ. ви­зна­н­ня. У 2-й пол. 19 ст. у Львів. опер. театрі працювали італ. диригенти Ф. Брунет­то, В. Подесті, Ф. Спетріно, спів­аки М. Бат­тістіні, Дж. Бел­лінчоні. За рад. часів в І. гастролювали лише пред­ставники діаспори (П. Болехівський-Боян, Т. Ванджура, І. Синенька-Іваницька, П. Черняк, В. Мельничин та ін.). Укр.-італ. культурні звʼязки почали від­новлюватися на поч. 1950-х рр. (зокрема проведе­н­ня гастролей італ. диригента В. Фер­реро і спів­ака Р. Лорет­ті). На­ступ. етапом стало поновле­н­ня практики вдосконале­н­ня укр. спів­аків в І., пере­важно у театрі «Ла Скала» (Є. Мірошниченко, М. Кондратюк, А. Соловʼяненко, М. Огренич, А. Кочерга, О. Загребельний, Л. Забіляста, З. Кушплер, Н. Дацько, Н. Куделя, М. Гулегіна та ін.). Лауреатами низки італ. конкурсів і фестивалів вокалістів були Н. Дацько, В. Лукʼянець, В. Пивоваров, А. Шкурган; з успіхом ви­ступали Р. Бабак, В. Гришко, С. Криворучко, О. Микитенко (згодом солістка Рим. опери), Д. Петриненко, М. Стефʼюк, І. Яценко. Серед інструменталістів та інструм. колективів лауреатство на італ. конкурсах та фестивалях здобули домровий ансамбль сучас. музики «Фрески», інструм. ансамблі «Рідні на­співи», скрипалі О. Криса, Ю. Корчинський, Б. Которович, С. Болотний, піаністи Г. Демʼянчук, баяністи та акордеоністи І. Єргієв, І. Завадський, П. Фенюк, гітаристка і диригентка В. Жадько, віолончеліст В. Ларчиков, дует А. Коміс­сарової (скрипка) та Є. Басалаєвої (фортепіано). У різний час до укр. тематики зверталося багато італ. композиторів (опери «Мазепа» К. Педрот­ті, «Тарас Бульба» А. Берут­ті, «Українська соната» для фортепіано Ф. Ман­ніно, симф.-інтермецо «Памʼяті жертв Чорнобиля» К. Колас­сіо та ін.). У доробку укр. композиторів — опери «Два Пʼєро, або Коломбіна» і «Флорентійська трагедія» (за О. Вайлдом) Б. Яновського, балет «Міщанин з Тоскани» (за Дж. Бокач­чо) В. Нахабіна, симф. сюїта «Ромео і Джульєт­та» Б. Лятошинського, муз. комедії «Примхи коха­н­ня» (за К. Ґольдоні) О. Шаца, «Ґенуезці» С. Жданова та ін., концертна опера «Діалоги Вінченцо Ґалілея» О. Костіна, мюзикл «Мірандоліна» (за К. Ґольдоні) С. Бедусенка, дит. опера-балет «Буратіно» О. Білаша, симф. поема «Джор­дано Бруно» Б. Яровинського, вокал. цикли О. Шипович, М. Дремлюги на сл. Ф. Петрарки та ін. Від серед. 1990-х рр. у звʼязку з трудовою еміграцією українців до І. там зʼявилася низка самодіял. муз. колективів, зокрема ансамбль «Калина» (м. Салерно), квартет «Усмішка» (м. Кава ді Тер­рені), тріо «Зорепад», ансамбль «Тернівчанка», тріо «Лелеченьки» (усі — м. Неаполь). 1998 А. Соловʼяненку за багаторічну муз.-громад. і спів­очу діяльність вручено від­знаку Президента Італ. Респ. — почес. хрест «Командор Італ. Респ.».

Літ.: Нудьга Г. Українська пісня у світі. К., 1989; Герасимова-Персидська Н. Італійські впливи в українській музиці 17 ст. // Муз. культура Італії і Франції: від бароко до романтизму. Про­блеми стилю та інтонац. контекс­ту. К., 1991; Ро­зенберг Р. Музыкальная Одес­са. О., 1995; Україна XVII ст. між Заходом та Сходом Європи: Мат. 1-го укр.-італ. симпозіуму 13–16 вересня 1994. К.; Венеція, 1996.

А. І. Муха

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2011
Том ЕСУ:
11
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Країни і регіони
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
12857
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
1 843
цьогоріч:
473
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 4 397
  • середня позиція у результатах пошуку: 10
  • переходи на сторінку: 14
  • частка переходів (для позиції 10): 15.9% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Італія, Італійська Республіка / Н. В. Попович-Кузнецова, Л. В. Рябець, А. І. Муха // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-12857.

Italiia, Italiiska Respublika / N. V. Popovych-Kuznetsova, L. V. Riabets, A. I. Mukha // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2011. – Available at: https://esu.com.ua/article-12857.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору