Іщенки

І́ЩЕНКИ — рід гончарів. Наум (? — ?), його сини Петро (1858 — бл. 1918; нагороди: 1891 — на Комишнянському ярмарку та 1893 — на Полтавській сільськогосподарській ви­ставці), Дмитро (кін. 1850-х рр. — 1933, помер від голоду) і Микола (поч. 1860-х рр. — 1929 або 1930). Уродженці містечка Комишня, нині смт Миргородського р-ну Полтавської обл.; померли там само. Виготовляли ужитковий і святковий посуд, кахлі, цеглу, народну скульптуру. Крім традиційного черепʼяного посуду, «гладженого» камінцем або облитого зеленою чи жовтою поливою, виробляли кахлі, гончарну цеглу, поливʼяні димарі, свистунці. Черепʼяні кахлі мали старовин­ні орнаментальні мотиви — геометричні й рослин­ні; димарі мали круглі або чотирикутні основи, складні вінця з абрисами тварин і птахів. Продукцію продавали під­приємцям, заможним козакам, міщанам, хліборобам Миргородського, Лохвицького та Гадяцького повітів на Полтавщині. Горшковими гончарями, кахлярами і цегельниками були й діти Петра — Павло (1879 — травень 1919, роз­стріляний денікінцями) і Миколи — Семен (10(22). 05. 1897 — 07. 05. 1971), учасник 1-ї (повний Георгіївський кавалер) та 2-ї світових воєн, спеціалізувався на виготовлен­ні гончарної цегли з витиснутими ініціалами «І. С. М.». 

Інша гілка роду:

Іван (? — ?), його син Андрій (бл. 1847 — 1932), онук Василь (01 (13). 01. 1895 — 20. 11. 1979). Виробляли типовий для місцевого осередку ужитковий посуд. Василь за­ймався анімалістичною скульптурою; виготовляв погру­д­дя Т. Шевченка з білої глини з авторським під­писом (1910–20-і рр.), продавав їх на базарах; працював у колго­спі бухгалтером до 1960. Його син Іван (13.07.1927 — ?) під час німецької окупації на­вчався гончарювати у П. Бережного. 1942–44 працював гончарем на Комишнянському промкомбінаті. Учасник 2-ї світової війни. Викладав, працював на телефон­ній станції у Дні­пропетровську, ін­структором райвиконкому в Комишні.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю