Іщенко Андрій Венедиктович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іщенко Андрій Венедиктович

І́ЩЕНКО Андрій Венедиктович (20. 08. 1937, с. Нова Ободівка, нині Тростянец. р-ну Вінн. обл. – 02. 06. 2005, Київ) – співак (тенор), педагог. Засл. арт. УРСР (1968). Закін. Київ. консерваторію (1965; кл. Р. Разумової). Працював солістом Київ. театру опери та балету ім. Т. Шевченка (1964–85). Водночас 1986–91 викладав у Київ. пед. ін-ті: від 1988 – зав. каф. теорії та методики постановки голосу. Володів ніжним голосом сріблястого тембру широкого діапазону, рівним в усіх регістрах. У репертуарі партії укр. та зарубіж. класики. 1963–82 гастролював за кордоном як соліст з Держ. нар. хором ім. Г. Верьовки. У зв’язку з хворобою передчасно залишив сцену.

Партії: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Андрій, Петро («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка), Марко («Наймичка» М. Вериківського), Богун («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Гнат («Полководець» Б. Лятошинського), Василь («Милана» Г. Майбороди), Адмірал («Загибель ескадри» В. Губаренка), Всеслав («Аскольдова могила» О. Верстовського), Ленський («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), де Ґріє («Манон» Ж. Массне), Артур («Лючія ді Ламмермур» Ґ. Доніцетті), Альфред, Кассіо («Травіата», «Отелло» Дж. Верді), Пінкертон («Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні).

Літ.: Третяк Л. Крок у вічність з недоспіваною піснею. К., 1997.

В. Г. Антонюк

Стаття оновлена: 2011