Іщенко Юрій Якович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іщенко Юрій Якович

І́ЩЕНКО Юрій Якович (05. 05. 1938, Херсон) – композитор, педагог. Канд. мистецтвознавства (1977). Засл. діяч мист-в України (1991). Чл. НСКУ (1963). Премії ім. Б. Лятошинського (2000), ім. М. Лисенка (2005). Лауреат всеукр. конкурсу композиторів «Духовні псалми» (Київ, 2001). Закін. Київ. консерваторію (1960; кл. А. Штогаренка) та асистентуру-стажування при ній (1964), де й викладає від 1962 (нині Нац. муз. академія України): від 1991 – проф. каф. композиції. У творчості продовжує традиції Б. Лятошинського та А. Штогаренка. Для великих інструм. творів характерні масштабність композицій, схильність до філос.-етич. проблематики, драматургія темат. протистоянь. У камерно-вокал. та малих інструм. циклах переважає психол. деталізація образів, вишукана гармонійність.

Тв.: опери – «Віронька» (1971; поставл. 1989 як телефільм-опера на укр. телебаченні), «Водевіль» (1990), «Ми спочинемо» («Дядя Ваня», 1996; усі – за А. Чеховим); вокал.-симф. – кантати: «Кобзареві думи» (сл. Т. Шевченка, 1984), «Доля поета» (сл. чернеткових нарисів О. Пушкіна, 1987), «У просвіті хмарин» (сл. Л. Костенко, 1987), «Скорботна мати» (сл. П. Тичини, 1990); для симф. оркестру – 6 симф. (1964–2008), 1-й Концерт для віолончелі з оркестром (1968), 2 Концерти для фортепіано з оркестром (2001, 2004), симф. поеми – «Зачарована Десна» (за О. Довженком, 1972), «Тополя» (за Т. Шевченком, 1998) та ін.; для камер. оркестру – 5 серенад (1997–2009), 2-й Концерт для скрипки з оркестром (1981), 2-й Концерт для віолончелі з оркестром (1982), Концерт для флейти та фагота з камер. оркестром (2007); камерно-інструм. – 14 струн. квартетів (1967–2009), сонати – 6 для фортепіано (1962–2007), 8 для скрипки та фортепіано (1969–2006), 4 для віолончелі та фортепіано (1969–2004); 13 вокал. циклів для голосу в супроводі фортепіано (1964–2008), окремі солоспіви, хори без супроводу.

Літ.: Полєвой В. Цілеспрямованість художньої думки // Музика. 1972. № 5; Конькова Г. В. Юрій Іщенко. К., 1975; Луніна Г. Світлий лірик // Nota. 2004. № 14; Мурзіна О. Лірик вразливої душі // Музика. 2008. № 3.

О. І. Мурзіна

Стаття оновлена: 2011