Ї - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ї

Ї – тринадцята літера української абетки. Відсутня в ін. алфавітах, створених на кирилич. і лат. графіч. основах. Назва літери [йі] вживається як іменник серед. роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. Створ. за взірцем літери [і]. У давньорус. писемності відсутня. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучас. укр. літ. мові позначає звукосполучення [йі]; у слові вживається у різних позиціях: на початку (їжак), у середині (об’їзд) та кінці (рубаї). У сучас. значенні вперше зафіксована 1875 у «Записках Юго-Западного отдѣла Русского географического общества». Використовується у класифікац. поділові зі значенням «тринадцятий»: розділ «ї», група «Ї». При цифр. нумерації вживається як додатк. диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер: справа 7ї тощо.

М. Г. Железняк

Стаття оновлена: 2011