Йовенко Світлана Андріївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Йовенко Світлана Андріївна

ЙОВЕ́НКО Світлана Андріївна (20. 09. 1945, Київ) – поетеса, прозаїк, перекладачка, літературний критик. Чл. НСПУ (1975). Засл. працівник культури України (2003). Міжнар. премії ім. Д. Нитченка (2004) та ім. Г. Сковороди (2011), премія «Планета поета» ім. Л. Вишеславського (2010). Закін. Київ. ун-т (1968). Відтоді працювала ред. поезії та драматургії у вид-ві «Дніпро»; від 1977 – у ред. ж. «Вітчизна» (обидва – Київ): від 1993 – зав. відділу поезії та критики. Осн. мотиви поезії Й. – трагічна доля людини в цивілізов. світі (поеми «Ніобея», 1969; «Чілі – птахо моя», 1974 – тема смерті поета Пабло Неруди пов’яз. із трагедією країни, охопленої вакханалією фашизму), екзистенц. приреченість на самотність і пошук правди, туга за досконалістю, гармонією з людьми й природою, ідеал. коханням. Її лірика позначена експресивністю, у більшості творів драматургію почуттів передано синтаксично неповторними побудовами, органічними для живого, не метафоричного, мовлення. Самобутній образ Києва – один із чільних у її поезії. Повновагою і різнобічною сторінкою творчості Й. є тема Чорнобиля, що виникла з досвіду роботи у кінознімал. групі (реж. Р. Сергієнко) в епіцентрі подій: поема «Вибух» (ж. «Вітчизна», 1987, № 5), зб. поезій «Віч-на-віч» (К., 1989), повість «Жінка у зоні» («Вітчизна», 1996, № 3–4), низка оповідань («Привіт Мальчишу!», «Не лякай мене, крихітко», «Чорнобильський сюр» та ін.), крит. й публіцист. статті (зокрема «Переступити поріг» // «ЛУ», 1987, 18 березня; «Фенікс з чорнобильського попелу» // «Вітчизна», 1996, № 3–4; «Наше прозріння ми назвемо Чорнобильським досвідом» // «Слово Просвіти», 1997, квітень; «Роллан Сергієнко – літописець чорнобильського подвигу» // «Вісник Чорнобиля», 1997, 26 квітня), проект і упорядкування художньо-публіцист., укр.-англ. альбому «Чорнобиль – поруч» (К., 2000), бібліографія творів про Чорноб. трагедію (у ж. «Слово і час», 1996, № 4). У ж. «Вітчизна» опублікувала низку кінознав. та культурол. статей, зокрема «Мить остаточного прозріння» (від Г. Сковороди до М. Бажана), «А в повітрі пахне Соловками» (про М. Холодного, С. Сапеляка, М. Мухоїда; обидві – 1994, № 9–10), «Шукай мене серед живих» (1995, № 7–8; штрихи до літ. портрета В. Маняка), «Незайві корективи в історію шістдесятництва» (1997, № 7–8), «Кому залишиться мій жаль» (1999, № 6; листування з Г. Світличною), «Крапки у Книзі життя Павла Мовчана» (№ 1–2), «Інтелект нації – метафора чи реальність?» (№ 3–4), «Етичні уроки Івана Павла ІІ на Дніпрових берегах і Кароля Войти- ли на “дніпрянських порогах”» (№ 7–8; усі – 2001), «Оманливість великих істин Володимира Брюггена» (2002, № 1–4). На слова Й. створили музику композитори О. Білаш, І. Шамо, О. Гончарук, І. Кручик. У 60–80-х рр. займалася худож. перекладом: з грец. (Р. Бумі-Папа, Й. Сеферіс), польс. (Л. Стафф, В. Бронєвський, В. Шимборська, К.-Ю. Войтила), болгар. (С. Пенчева, О. Орлінов, Д. Дамянов), франц. (Ґ. Аполлінер, Л. Араґон), угор. (Е. Аді), рос. (В. Токарева, Л. Васильєва, Ю. Друніна), білорус. (П. Бровка, Н. Гілевич), молд. (Л. Даміан, чию зб. «Марафон», К., 1984, упорядкувала; А. Чокану), вірм. (С. Капутікян), балкар. (К. Кулієв), тадж. (Л. Шералі), груз. (К. Каладзе, Д. Чарквіані, Г. Абашидзе, О. і Т. Чіладзе, А. Каландадзе, М. Кахідзе, Г. Ґеґечкорі, Е. Квітаїшвілі, Ш. Нішніанідзе, Х. Гагуа, Р. Чілачава; добірка опубл. в ж. «Вітчизна», 1982, № 12) та ін. літ-р. Від 80-х рр. працює також у жанрах літ. критики й мемуаристики (добірка склала кн. літ. критики, есеїв, спогадів «Автограф як тест», К., 2010). Окремі твори Й. перекладено рос. (зб. вибр. «Пора любви», Москва, 1986), білорус., молд., вірм. (зб. «Синє тремтіння», Єреван, 1977), литов., латв., киргиз., португал., англ., польс., словац., болгар., іспан. мовами. Її вірш «Плач за поетом», присвяч. пам’яті М. Турсун-заде, став у Таджикистані нар. піснею (перекл. Ш. Йодгорі, композитор і виконавець Дж. Муродов).

Тв.: Голубе полум’я: Поезії. 1969; Обличчя вітру: Поезії. 1975; Бузок у січні: Поезії. 1977; Діалог: Поезії. 1978; Обличчя справжня мить: Поезії. 1979; Міст через осінь: Вірші та поеми. 1981; Ти – хто поруч: Поезії. 1983; Нерозкритий конверт: Лірика. 1987; Час любові: Поезії. 1989; Безсмертя ластівки: Лірика. Поеми. 1989; Віч-на-віч: Поезії. 1989; Любов під іншим місяцем: Оповідання, повісті. 1999; Любов і Смерть: Вибр. лірика (1963–2010). 2010 (усі – Київ).

Літ.: Суровцев Ю. Мир души человеческой // Новый мир. 1978. № 1, 4; Федоровская Л. Жажда обновления // Дружба народов. 1979. № 1; Слабошпицький М. «Нам в дітях народ колисать...» // Дніпро. 1982. № 6; Дончик В. Слова з великих почуттів // Київ. 1984. № 5; Гордасевич Г. Сильна слабка жінка // Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989; Черченко Н. Любов зобов’язує. К., 1991; Городинський І. Непрочитаний «Чорнобиль» Світлани Йовенко // СіЧ. 1998. № 4/5; Світлична Г. З листів до Світлани Йовенко // Вітчизна. 1999. № 7–8; Філоненко С. «Переживання кінця» в сучасній українській жіночій прозі (На матеріалі творів О. Забужко, С. Йовенко, С. Майданської) // Молода нація: Альм. 1999. № 12; Тарасюк Г. Крізь біль стражденної покути // ЛУ. 2000, 13 квіт.; Філоненко С. Дочки-матері – нові правила гри? Д., 2001; Базилевський В. «Любов і Смерть» // Базилевський В. Лук Одісеїв. К., 2005; Якубовська М. Навчитися літати… (Літературний портрет Світлани Йовенко) // Якубовська М. У дзеркалі слова: Есеї про сучасну укр. літ-ру. Л., 2005; Кулакевич Л. Концепція світу і людини в системі художніх координат ліричної та епічної творчості Світлани Йовенко. Д., 2008.

Р. П. Харитонова

Стаття оновлена: 2011