Йокаї Мор

ЙО́КАЇ Мор (Jókai Mór; справж. — Йокаї де Ашва Моріц; Jókay de Ásva Móric; 18. 02. 1825, містечко Комаром, нині Угорщина — 05. 05. 1904, Будапешт) — угорський письмен­ник, драматург, громадський і політичний діяч. Студіював право в м-ку Кечкемет (нині Угорщина). Від 1845 працював журналістом у м. Пешт (нині Будапешт). При­єд­нався до гуртка рев. молоді, який очолював його друг — поет Ш. Петефі. Від 1861 — депутат угор. парламенту. Найві­доміші романи Й. складають цикл з угор. історії: «Erdély aranykora» («Золотий вік Транс­ильванії», 1852), «Török világ Magyarországon» («Турки в Угорщині»), «Egy magyar nábob» («Угорський набоб»; обидва — 1853), «Kárpáthy Zoltán» («Карпаті Золтан»), «Janicsárok végnapjai» («Остан­ні дні яничар»; обидва — 1854), «Szomorú napok» («Печальні дні», 1856) та ін. Значна частина твор. доробку Й. присвяч. і сучасній йому Угорщині («Fekete gyémántok» / «Чорні діаманти», 1870; «Az arany ember» / «Золота людина», 1872; «Enyém, tied, övé» / «Моє, твоє, його», 1875; «Gazdag szegények» / «Багаті бідняки», 1889). Ерудит і поліглот Й. від­образив без­ліч подій світ. історії, зокрема й з життя різних народів Рос. імперії від поч. 17 ст.: романи «Szabadság a hó alatt vagy a Zölt könyv» («Свобода під снігом, або Зелена книга», 1879 — про декабристів та О. Пушкіна), «Gróf Benyovszky Móric életrajza, saját emlékiratai és útleirasai. I k. Afanaszia» («Біо­графія графа Моріца Беньовського, його власні спомини і дорожні нотатки. Т. 1. Афанасія», 1888 — про бунт і втечу з Камчатки в Європу ві­домого авантюриста); повісті «Az úrnó» («Государиня» — про Катерину ІІ), «Vakmero» («Від­чайдушний сміливець» — про О. Пугачова; обидві — 1864), «Kerüld a szépet» («Стережися красеня», 1865 — про княжну Є. Тараканову); зб. оповідань «Véres könyv» («Кривава книга», 1855 — про Крим. війну 1853–56), «Észak honából» («З країни Пів­ночі», 1878). У наук.-фантаст. романі «A jövő század regénye» («Роман майбутнього столі­т­тя», 1872) пророкував кривавий терор, спричинений рев. діяльністю рос. нігілістів, і встановле­н­ня тоталітар. режиму. Укр. темі присвяч. оповіда­н­ня «Valahány ház — annyi szokás, Ukrán jobbágyok» («Скільки будинків — стільки звичаїв. Українські кріпаки», 1855), «A kosevoi attaman» («Кошовий отаман»), «A Jedikulai rab» («Раб Єдикуля» — про Ю. Хмельницького; обидва — 1878), «Amirani» («Амірані», 1879 — про подорож Катерини II Україною). Незлічен­ні згадки Й. про різні аспекти життя України, її істор. діячів, зокрема про геть­мана І. Мазепу, гайдамаків, запорожців, про при­єд­на­н­ня Криму («Achtiari fogoly» / «Ахтіарський вʼязень», 1855), життя укр. купецтва («Bölcs Salamon a muszka kiadásban» / «Премудрий Соломон у російському ви­дан­ні», 1878), гео­графію України, Київ (у романі «Свобода під снігом…») та ін. Окрім праць зх.-європ. істориків, мемуарів і щоден­ників мандрівників та дипломатів, джерелом Й. для творів про Рос. імперію могли стати і роз­повіді його друзів — угор. закарп. художників М. Мункачі, М. Зічі, амер. актора А. Олдріджа та доньки декабриста М. Свистунової. Твори Й. пере­кладено багатьма мовами світу, зокрема укр. пере­клали О. Баран, І. Глинський, К. Бібіков, В. Гнатюк, А. Кралицький, П. Кумановський, О. Маркуш, І. Чендей та ін. Одну з вулиць Ужгорода на­звано імʼям Й.

Завантажити статтю